Сьогодні Україна святкує 35 років із дня проголошення незалежності (саме незалежності, бо українська державність і держава у тій чи іншій формі існувала задовго до цієї події). За ці роки ми пройшли шлях, який інші держави проходять за століття.

1 етап. Становлення (перший етап якого був непростим)
У перші 10–15 років ми були перейменованою республікою колишнього СРСР. Ми змінили назву, а в армії, прокуратурі, медіа та багатьох інших сферах... просто змінили вивіски з УРСР на «Україна». Хоча ринкова економіка, власна валюта та інші елементи державності все ж вводилися й укорінювалися, що заклало фундамент для подальшого існування Української держави. У тому числі з'явилися й елементи громадянського суспільства.

2 етап. Помаранчева революція
Крок, який зміцнив державу й довів, що волевиявлення українців — це не просто слова. Ми відстояли справедливість і захистили всіх нас від кримінального донецького клану проросійського Януковича. Утім, будучи російським агентом, той усе ж прийшов до влади на тлі розчарування українців політиками, які згаяли шанс і не закріпили все те, за що стояли мільйони на Майдані у 2004 році.

3 етап. Майдан 2013 року (Революція Гідності)
Один із переломних моментів нашої сучасної історії. Це сталося після того, як ми вчергове відстояли справедливість, вигнавши банду Януковича з російськими агентами. Згадайте: навіть міністр оборони був не просто російським агентом, а й громадянином Росії! Не кажучи вже про інших патентованих російських посіпак на кшталт Азарова чи іншої сволоти.

Ми не просто відкинули від управління державою ту злочинну владу та антидержавне угруповання (яке чомусь називало себе Партією регіонів і куди, мов стадо, були загнані тисячі людей на різних рівнях: депутати, митці, журналісти, пропагандисти, керівники областей та міст, які у своїй більшості мовчазно виконували все, що накажуть згори). Ми відстояли наш вектор розвитку — Євросоюз та НАТО, остаточно визначившись, куди ми йдемо.

І це була вже справжня незалежність: з'явилися проукраїнські (хай і з корупцією та олігархатом) уряди; українська мова утвердилася реально, а не на папері; українська історія стала правдивою, а не перекрученою на радянський, а згодом російський лад; ми почали вшановувати справжніх героїв, які боролися за Україну; українська музика зазвучала в ефірах радіо й телебачення замість російського шансоноподібного мотлоху; після отримання Томосу в Україні з'явилася визнана всіма Українська церква. Тобто після 2014 року ми зробили стільки, що навіть не все ще можемо усвідомити. Хоча мали робити це все, починаючи ще з 1991 року...

4 етап. Спротив та війна за існування
Такий розвиток нашої країни, яка остаточно вийшла з російської орбіти, не подобався імперській Росії. У лютому 2014 року нацистський російський режим розпочав війну проти нашої держави, окупувавши спочатку Крим, а потім і частину українського Донбасу. Ця війна згодом переросла у повномасштабне вторгнення 24 лютого 2022 року, перетворилася на справжній геноцид нашого народу та стала війною не лише за нашу незалежність, а й за наше фізичне існування.

Тож Україна та всі ми продовжуємо жити, творячи черговий етап нашої державності. Маємо надію, що ми збережемо суверенну Українську державу з українськістю. Саме з українськістю, бо можна мати державу на кшталт Білорусі чи Казахстану, але не мати українського духу.

Тож живемо, боремося, і хай допоможе нам Господь Бог!