Історія Яготина

Яготин — місто районного підпорядкування, однойменна залізнична станція. Розташований на лівому березі річки Супою та вздовж автомагістралі Київ— Харків. Відстань до Києва 104 км. Яготин — центр однойменного району, площа якого 79325 га.
Існує багато версій походження назви міста. За однією з легенд ця назва нібито має походження від кримських татар, які були розбиті козаками на Супої в районі міста Яготина. Татарський мурза Яга був узятий в полон і утримувався козаками в укріпленому таборі на півострові, який витягнувся в Супій (тепер Підварки). Звідси і назва "Яго-Тіно" - яга в полоні.
За іншою версією назва походить від першого поселенця. Легенда розповідає, ніби-то якийсь Яга, оселившись над Супоєм, обніс свою хату тином. Існує ще варіант: наступні поселенці посадили його на власний тин. Ім'я Яга (або подібний) зустрічається навіть у скандинавських народів. Якщо заглянути далі, в часи, коли древні індійські племена проникали на територію України, то знайдемо цю ж назву, тільки в понятті місця для принесення жертв. Слов'яни могли перейняти це слово і використовувати його при обрядах. Слово "яга" зустрічається і в слов'янських казках.
Друга складова частина назви міста - "тин" - у давньоруській мові означало загорожу, паркан, стіну і обсадні укріплення.  А з'являється слово "тин" на території сучасної Європи у ІІ ст. н.е. Тим не менш, вище сказане не доводить, що легенда про "яга" і "тин" справді достовірна. Існувало ще одне давньоруське слово "тіун", яке, на перший погляд, не має відношення до назви міста. У ХІІІ ст. воно трактувалося як "керуючий, суддя, скарбник князя" або "посадова особа на волоці". "Волок" пояснюється це так: "заболочена частина шляху між двома, берегами річки, через яку треба перетягувати човен".
 Шлях, який пролягав через Підварки на Київ (і Переяслав) мав перепону саме у вигляді такого "волока" і те, що пізніше саме там виникло поселення, то можливим буде припущення першої назви Яготина - Еготіун, яке з часом набуло теперішнього звучання і правопису. Отже, назва міста все ж таки ймовірніше виникло внаслідок перефразування з "Еготіун" або "Еготін" на "Яготин".
Виникнення Яготина припадає на той час, коли козаки й селяни, рятуючись від панської неволі, переселялися на Лівобережну Україну і вже в 1552 році заснували села й хутори в степу між річками Супоєм та Іржавцем . У цій багатій на дичину і рибу місцевості вони знаходили cобі поживу. Яготинці були свідками перших великих битв українського народу з польсько- шляхетськими військами. У травні 1596 року через Яготин на Лубни відступало козацько-селянське військо під проводом С. Наливайка.
На початку XVII ст. Яготин, що був тоді містечком, входив до складу Переяславського староства Київського воєводства Речі Посполитої, його жителі неохоче корилися владі. Королівські урядовці відзначали, що з 100 тутешніх дворищ 50 було козацьких, «непослушних». Влада польських феодалів над закріпаченими селянами не обмежувалася ніяким законом. «Послушні» ж міщани податків не сплачували, а лише відбували військову повинність.  1620 року король Сигізмунд III віддав Яготин  у довічне володіння волинському воєводі Я. Заславському. В 30-х роках цього ж століття містечко належало князеві Я.Острозькому. Керівник селянсько-козацького повстання Я. Острянин в одному з своїх універсалів згадував яготинців як таких, що зазнавали «утисків і розорень нестерпних» від панів.
 З початком визвольної війни 1648—1654 pp. в економічному й політичному становищі Яготина відбулися помітні зміни. Привілеї польських феодалів було скасовані. Яготин став сотенним містом Переяславського козацького полку. 3 листопада 1649 року через Яготин, направляючись в Чигирин до Б. Хмельницького проїздили російські посли Г. Неронов і Г. Богданов. В січні 1654 року яготинці неоднозначно прийняли рішення Переяславської ради про возз'єднання України з Росією.
 Звільнення від влади польських панів і королівської адміністрації сприяло подальшому розвиткові Яготина. Вже у другій половині XVIІ ст. він був значним містом Лівобережної України з населенням 5 тис. осіб. В 1723 році царські урядовці провели ревізію (перепис) козаків і посполитих містечка. Як свідчать її акти: Яготин був тоді центром козацької сотні, що складалась з 24 сіл. В місті жили міщани, козаки і посполиті. З 59 селянських дворів 22 не малі землі, 15 — коней. Процес майнового розшарування відбувався і серед козаків: з 93 козацьких дворів 28 не мали землі, 34 — коней, 5 дворів було ново вписаних. Генеральне слідство маєтностей і Переяславського полку(1729—1731 pp.), складене гетьманськими урядовцями, кваліфікувало Яготин як місто «здавна вільне», що «до позиції гетьманської належить і під віданням сотенним залишається ».
А тим часом козацька старшина, спираючись на гетьманський і царський уряди захоплювала  все нові й нові землі. Так, у першій половині XVIII ст. хуторами  в степу «от веку вольному» навколо Яготина заволоділи козацькі старшини І. Сулима, Горленко, Іваненко та інші, а в 1757 році імператриця Єлизавета Петрівна подарувала Яготин з навколишніми селами графу К. Г. Розумовському (1728-1803 pp.), генерал-фельдмаршалу, останньому гетьману України (1750—1764 pp.) Яготин з подарованими і купленими гетьманом селами ввійшов до складу 8-го (з 9-ти) округу маєтків К. Г. Розумовського. Селяни відбували дводенну панщину, інші повинності, зокрема підводну. Так, за наказом власника кріпаки за кілька днів розібрали й перевезли на трьох тисячах возів до Яготина його київський палац. Цим самим Розумовський уник тимчасового розташування в своєму палаці військ, які йшли на війну з Туреччиною. 1761 року було закладено велику шовковичну плантацію. Руками графських підданих для водяного млина на річці Супій спорудили величезну греблю, яка вражала сучасників своїми розмірами. На ринковому майдані Розумовський наказав збудувати кам'яну церкву (1800 рік) витонченої архітектури, яка хоч і була православною, але за архітектурою більше походила на язичницьку споруду . Було споруджено й ряд промислових підприємств. Німець Штром заснував 1805 році панчішну фабрику на місцевій сировині, де діти яготинських кріпаків на двох верстатах виготовляли рукавиці, повстяні і шовкові панчохи. За даними 1846 року, більшість яготинців — близько 600 осіб — були кріпаки й лише 225 належали до козаків. На кріпосній суконній мануфактурі 230 робітників виготовляли за рік до 3500 аршин тонкого й грубого «солдатського» сукна, вартість виробленої продукції досягала 60 тис. крб. Готове сукно продавало на Прилуцьких, Харківських та інших ярмарках України. В наступні роки за планом архітектора Менеласа збудовано розкішний палац з павільйонами. Запрошений з Франції садівник Пельц спланував англійський парк, теплиці, оранжереї з заморськими рослинами, виноградник, побудував погреби для зберігання вина. Все це було разючим контрастом до тих умов, у яких жили селяни.
Лікар графа Розумовського німець Отто фон Гун у своїх спогадах розповідав про скрутне матеріальне становище кріпаків, убогість плетених з лози і обмазаних глиною хат, з малесенькими напівпрозорими віконцями. Пан та управителі маєтком за найменшу провину жорстоко карали селян. Біля в'їзду у маєток стояла башта, в якій сікли кріпаків. В ній стояв дубовий ослін та лежали різки.
У 1820 році Яготинський маєток з 1322 душами селян-кріпаків перейшов до князя М. Г. Рєпніна-Волконського як посаг за дружиною — В. О. Розумовською. М. Г. Рєпнін — був високоосвіченою людиною передових на той час поглядів і обіймав високі посади. За свої погляди, а також за зв'язки з братом-декабристом С. Г. Волконським М. Г. Рєпнін після 1825 р. потрапив в опалу. Освіченою і благородною людиною була і дочка Рєпніна — Варвара Миколаївна. Вона цікавилась історією та культурою рідного краю. Всі Рєпніни цікавились й прихильно ставилися до творчості Т. Г. Шевченка, цінували його художню майстерність. Все це й сприяло  перебуванню у них Великого Кобзаря.
Т. Г. Шевченко приїздив до Яготина у супроводі колишнього декабриста О. В. Капніста, який познайомив поета з Рєпніними, а також кілька разів сам. У липні 1843 року він відвідав Яготин двічі, а з жовтня 1843 року по січень 1844 року жив у флігелі князівського палацу, стіни якого прикрасив власними малюнками, ко-ристувався бібліотекою Рєпніних, малював портрети та краєвиди, писав твори.
В. М. Рєпніна допомагала поетові, переписуючи його рукописи, перекладаючи іноземну літературу. У Рєпніних Шевченко читав свої твори «Слепая», «Катерина», там він зустрічав чимало прихильників свого таланту, людей передових поглядів, освічених і обдарованих. Це — сестри Г. І. та О. І. Псьол — художниця й поетеса, P. Р. Штрандман, журналіст за професією, пізніше член антикріпосницького гуртка петрашевців, лікар М. Фішер та ін. Цікавою була дружба Т. Г. Шевченка з маляром і дяком Н. Філянським. Поет часто бував у родині Філянських. З Філянськими Шевченко дискутував на різні теми, після чого часто виходив з ними на вигін над Іржавцем і разом з кріпаками співали народних пісень.
Перебування Т. Г. Шевченка в Яготині позитивно вплинуло на розвиток творчості поета. Тут Великий Кобзар записав народну пісню «Соколе мій, чоловіче», написав поему «Тризна», яку присвятив В. М. Рєпніній, яку любив. З мистецьких творів Т. Г. Шевченка, виконаних у Яготині, відомі дві копії портрета М. Г. Рєпніна, груповий портрет дітей князя, а також автопортрет, подарований В. М. Рєпніній. Часто зупинявся поет в Яготині і під час своєї подорожі по Україні в 1845 році, яка закінчилася його арештом і засланням.
«Всі дні мого перебування колись в Яготині є й будуть для мене низкою чудових спогадів», — писав Т. Г. Шевченко з далекого заслання до В. М. Рєпніної у березні 1850 року. В роки тяжких для поета випробувань яготинські друзі не забули його. В. М. Рєпніна, сестри Псьол підтримували поета морально, писали йому листи, надсилали книги. Щирий друг поета В. М. Рєпніна клопотала про полегшення долі Шевченка, зверталася навіть до шефа жандармів графа Орлова.
Одержавши волю й подорожуючи в 1859 році Полтавщиною і Київщиною, Т. Г. Шевченко прибув у Яготин і зупинився в Н. Філянського. Багато часу він проводив серед простих людей, селян-кріпаків.   
Про стан освіти в Яготині у XVIII — першій половині XIX ст. відомостей збереглося мало. За даними 1838 року, школи в Яготині не було, парафіяльне училище було в Жоравці, а повітове — у Пирятині. На стан освіти яготинців ніяк не вплинуло те, що граф К. Г. Розумовський був президентом імператорської академії наук, а його син Олексій — міністром народної освіти (1811 — 1816 pp.). Недоступною для селян була багата панська бібліотека. Уже згадуваний Отто фон Гун писав і про нестачу медичної допомоги в Яготині. Становище істотно не змінювалося і в наступні роки.
   Під час реформи 1861 року 846 селянам Яготина наділено 1445 десятин землі, за що вони сплачували щорічно 2550 карбованців.
У пореформений період в містечку зростає торгівля і він стає одним із центрів торгівлі Пирятинського повіту, як сказано в збірнику про Полтавську губерню А. В. Богдановича «багатолюдним і торговельним містечком». У 1900 році щорічно збиралося мінімум 6 ярмарків на рік. Пристосовуючись до нових умов, все більше капіталізували своє господарство поміщики Рєпніни. У 60—70-х роках в їхньому маєтку діяла фабрика льняного прядива. Продукція збувалася як на місцевому ринку, так і за кордоном. В економіці була введена восьми та дванадцятипільна сівозміна. На кінному заводі розводилися напівпородисті англійські коні; на тваринницьких фермах — велика рогата худоба, каракулеві вівці, свині; на озерах і ставках — тисячі гусей і качок. Збагачувалася і сільська буржуазія. У 1901 року заможний селянин І. Малинка збудував у передмісті Яготина тоді ще в селі Лісняках парову маслобійню, яку значно розширив вже за три роки На нього працювали 10 робітників. У 1905 році в Яготині споруджено паровий млин, де трудилося 12 робітників. У 1908—1910 pp. в містечку працювали також завод штучних мінеральних вод, друкарня, слюсарна майстерня. В 1910—1911 pp. акціонерне товариство збудувало цукрово-рафінадний завод. У сезон цукроваріння 1913-1914 на ньому працювали 21 постійний і 360 сезонних робітників, було перероблено 3800 берковців буряків.
Значною подією в житті містечка було введення в дію залізниці. Вона зв'язала Яготин з Києвом і Харковом. Залізнична станція з’явилась в місті 1901 року.
За переписом 1900 року, в Яготині налічувалося вже 478(без Лісняків) дворів і 2832 мешканців; переважали тут селяни й козаки. З 7448 десятин землі козакам і селянам належало менше половини — близько 2962 десятин, а решта — купцям та поміщикам. На 1910 рік число господарств у Яготині зросло до 785, а разом з передмістям с. Лісняками їх було 1297. З них 230 господарств мали земельні наділи, менші за 1 десятину 169 господарств користувалися наділами в 1—2 десятини. 461 господарство не мали коней і худоби, 175 господарств мало лише по одному коню. Тому головним засобом існування власників 131 господарства було наймитування. На заробітки до панських економій йшли члени найбідніших родин. Найзаможніших  селянських господарств налічувалося 19. Використовуючи найману працю, вони обробляли 25—50 десятин землі, застосовували найновіші сільськогосподарські машини й реманент. В бідняцьких господарствах переважала трипільна система рільництва, реманент залишався дідівським. З ремесел в Яготині було поширено лише бондарство.
До Яготина, як і до інших регіонів України, долинуло відлуння подій 1905—1907 pp. Восени 1904 року серед запасних солдатів в Яготині почалися  заворушення. Побоюючись ускладнень, полтавський генерал-губернатор тримав на станції Яготин військову команду. 21 листопада 1905 року 500—600 селян з місті та навколишніх сіл, очолені яготинцем А. А. Василенком, напали на Рокитянську економію В. Рєпніна. Вони забрали поміщицьке майно, реманент, худобу, 5 тис. пудів зерна, знищили конторський архів, вивели з ладу паровий млин, локомобіль. 26 листопада 300 селян здійснили напад на маєток поміщика Худолія. Незабаром до Яготина прибув каральний загін царських військ. 20 активних учасників селянського руху потрапили за тюремні грати. Проте в Яготині ще довгий час було неспокійно.
В другій половині XIX ст. відбулися і деякі зрушення в медичному обслуговуванні та освіті населення містечка. Було засновано лікарську дільницю, в якій працювали лікар і 4 фельдшери. Обслуговувала вона Яготинську, Жоравську і частину Черняхівської волості. В 1864 році з 1929 жителів Яготина відвідували школу лише 25. 1902 року в містечку вже працювали дві церковнопарафіяльні і одна земська школи та міністерське двокласне училище, відкрите у 1882 році. За даними Київського учбового округу 1902 році в ньому навчалося 183 хлопчики і 3 дівчинки, але закінчили навчання лише 15 хлопчиків.
ДАЛІ