 За двадцять років незалежності інтелект влади спромігся лише на те, аби захистити якість масла, сиру і соків. Масло відділили від спреду, сир від сирного продукту, а соки від нектарину. Але ще років 20 доведеться чекати, щоб за підробку подруктів покарали. Я от собі думаю: невже і справді так важко покращити наше життя уже зараз? Як на мене – дуже легко. Правда, треба цього хотіти. А коли нема бажання і коли у тебе лише одна звивина, та й та на сідниці, то тут проблема. Вочевидь, донецьких розумових ресурсів не вистачає.Вичерпується регіон. Ще міліцейських начальників, податківців, митників, депутатів, мерів, серів і старперів Донбас може постачати. Бо, як дєдушка Лєнін повчав, кожна домогосподарка мусить уміти керувати країною. А от із реформами – повний гаплик.Тут домогосподарки, в ролі яких виступають акушерки, комсомольські масовікі-затєйнікі і колишні робін гуди, уже не дають собі ради.Забрати у багатого і віддати не бідному – це нормально, а от як захистити народ від шахраїв і пройдисвітів – уже кишка тонка.А тим часом уся наша країна скидається на якийсь велетенський полігон зі школи виживання. Хто тільки на нас не експериментує! Китай завалює своїм шкідливим неякісним, але дешевим хламом. Проте держава нічого не робить для того, аби нас від цього хламу захистити.Санепідемстанція з великим натхненням воліє порпатися в українських книжках виданих для дітей, вишукуючи там якісь порушення, але китайські іграшки й китайський дитячий одяг дуже рідко потрапляють під перевірку. А якщо й потрапляють, то порушники відбуваються дрібним штрафом.Виявляється, ми споживаємо більше імпортних товарів, ніж виробляємо. Причину цього шукають де завгодно, тільки не там, де вона є насправді. А причина проста, як дишло: вітчизняні товари неякісні, але за це ніхто нікого не карає.На бензозаправках нам наливають бодягу. Але хтось чув, аби якусь заправку за це оштрафували на серйозну суму або навіть закрили? Ні, бо ж бодяжники сидять у владі, а якщо не сидять, то – знаходяться біля влади.За кордоном заправки перевіряють о будь-якій годині дня і ночі, нікого не попереджаючи. Штрафи такі, що десять разів треба подумати, перш ніж зважитися на гріх. У нас – повний рай.За двадцять років незалежності інтелект влади спромігся лише на те, аби захистити якість масла, сиру і соків. Масло відділили від спреду, сир від сирного продукту, а соки від нектарину.Але ще, мабуть, треба буде чекати двадцять років, коли за підробку продуктів будуть карати. Бо масло у багатьох випадках – це той самий спред, досить лише стиснути його у пальцях, аби у цьому пересвідчитися. На сирах у нас ніхто не пише усіх складників – ні тобі барвників, ні стабілізаторів, ні консервантів. Та й соки дуже далекі від натуральних соків.У п'єсі Миколи Гоголя "Гравці" один із персонажів каже: "Да ведь сыр, почтеннейший, когда хорош? Хорош он тогда, когда сверх одного обеда наворотишь другой – вот где его настоящее значение".Знаю лише один вітчизняний сир, який би відповідав такій характеристиці – Селиський. Його виробляють на Закарпатті. Але хто виробляє? Французи зі швейцарцями, які одружилися на місцевих дівчатах і заснували там сироварню.Наші вітчизняні виробники вважають наш народ за велику рогату худобу (ВРХ). Можете пересвідчитися у цьому, якщо купите за кордоном коробку цукерок чи шоколад будь-якої нашої славетної фірмочки.Привізши їх додому, придбайте таку саму коробку у нас і будете ошелешені: кількість "Е", різноманітних "ароматизаторів ідентичних з натуральними" та іншого свинства на коробці для української ВРХ зашкалює! На цукерках вироблених на експорт – уже зовсім інакша картина.І як після цього дивитися на мордяку того чи того цукеркового магната, який розпинається про наш добробут і перспективи євроінтеграції? Та їм ця євроінтеграція, як серпом по самі знаєте чому.А помітивши отаке ставлення до рідного (тут, правда, ще питання хто кому рідний) народу, вже й закордонні підприємці, відкривши у нас свої філії зі своїми відомим брендами, мають нас за ту саму ВРХ.Ось беру і порівнюю складники сухих сніданків чи то пак хрумків для дітей. Небо і земля. Не кажу вже про те, що у нас ще й намахують із вмістом – коробка велика, а от вміст куди менший, ніж у її близнюка за кордоном.Недавно розлетілася новина: "українці стали пити більше імпортного пива". Так це ж і є наш прямий атвєт Чемберлену. Бо як іще боротися з ганебним явищем підробки пива? Скільки років ще має пройти, аби пиво у нас розділили на пиво і пивний напій або "комбінований пивний продукт"? Ну, хіба це нормально, що замість пива ми змушені пити якийсь загадковий напій, зварений з рису, цукру, кукурудзи і мальтозної патоки з додаванням аскорбінової кислоти? І оце пійло ще й рекламують, як "найкраще у світі" або "номер один". А ще є "найперше пиво", "правильне пиво", "душевне пиво", "зварене для вас"!Якщо воно для когось і зварене, то для самих виробників, які на ньому гроші гребуть.Насправді найсмачнішим і найкориснішим є тільки пиво, зварене за усіма канонами німецького закону про чистоту пива – Райнгайтсґебота – з води, солоду і хмелю, а все інше – від лукавого.У 1516 р. Вільгельм IV, володар Баварії, підписав Reinheitsgebot – "закон чистоти". Документ свідчив: "Надалі всюди в наших містах, на ринках і в селах у жодному пиві речі інші, ніж ячмінь, хміль і вода, не повинні використовуватися і вживатися".До речі, цей баварський закон також встановлював максимально допустимі ціни на пиво. Теж, до речі, актуально, а то виходить, що вітчизняний пивний продукт інколи дорожчий за імпортне пиво.З часом дія Райнгайтсґебота поширилася на інші німецькі герцогства і князівства. А з 1906 р. закон про чистоту пива став діяти по усій Німеччині. І якщо ви бачите на етикетці німецького пива цифру "1516", знайте: чистішого пива не буває.В Україні закону про чистоту пива не існує. Зате наш ДСТУ, який базується ще на совєтському ГОСТі, допускає додавання в пиво різних чудернацьких компонентів.Тому на наших етикетках можна зустріти не лише рис чи кукурудзу, але й горох. Якщо так і далі піде, то наші броварі-хіміки почнуть застосовувати й картоплю, капусту, моркву, петрушку і буряки. Можна тільки пишатися, що ми відкриваємо нову сторінку в історії пивоваріння.Звернімо увагу, для прикладу, на склад "Чернігівського світлого": вода, солод, крупа кукурудзяна (С), або крупа рисова (R), або патока мальтозна (М), або ячмінь (В), натуральний барвник карамельний, дріжджі пивні, хміль.Мене глибоко зворушує оце "або". Від чого воно залежить? Сип, що маєш на складі? У пиві "Чернігівське Багряне" є ще й сироп глюкозно-фруктозний, натуральний ароматизатор апельсина, регулятор кислотності кислота лимонна. А в пиві "Чернігівське Срібне" ідентичний натуральному ароматизатор "Прохолода".А мальтозна патока присутня ледь не у всіх наших пивах. Правильно, навіщо витрачатися на солод? Велика рогата худоба усе стерпить. На те вона й рогата.На тему про те, чим годують ВРХ можна говорити довго: як з одного літра натуральної олії роблять три літри рафінованої, як з одного кілограма солодкого цукру роблять два напівсолодких, як під виглядом коньяка і шампанського продають спиртові настоянки і т. д.Ну хто таких пройдисвітів у Європу пустить?Але ми собі тут на Заході уже кілька років, як тихенько євроінтегрувалися, бо маємо крамниці з імпортними продуктами, а ціни не надто вищі за вітчизняні.Я давно уже не купую українського пива, волію німецьке і чеське по 10 грн., аніж наше за 6-7, не купую ані нашого масла, ані сиру, ані солодощів, ані ковбаси, ані сосисок, ані макаронів, ані олії, а ні крупів.Все що я купую – це м'ясо, хліб, молоко, сметана і цукор. Овочі маємо з села. От би ще бензинчику хто підкинув незабодяженого – було б узагалі, як в людей. А так що ж – я не гордий, я з народом чи то пак з ВРХ.
Автор. Юрій Винничук
|
