Яготин інфо вже повідомляв про наших земляків, які опинились в оточенні на сході України.
Тоді ми обіцяли повернутися до цієї теми.
Тому подаємо першу частину розмови з двома солдатами, які й досі перебувають на місті подій.
Хлопці просили не розкривати їхні імена, та точні координати, адже те , що вони говорили може сподобатись не всім командирам. Тож назвемо одного з них  - “М”, а іншого – “В”. Ось така “конспірація”.
Яготин Інфо – Розкажіть, чи давно вас мобілізували.
-    М. Ще з початку квітня мене призвали так і сиджу.
-    В. Мене ще з кінця березня визвали. Обіцяли, що через 45 днів замінять, пройшло….. вже липень (розмова записана у середу), от вам і 45 днів.
-    Як давно ви берете участь у бойових діях.
-    В. Спочатку ми просто стояли і всім набридло, що ніхто нічого…..А потім, десь із кінця травня ми почали воювать. Саме воювать, бо тут йде війна і тупо називати це АТО. Далі ми почали зачистку терористів, звільнили багато населених пунктів, у тому числі й Маріуполь. Від нас потерпів не один сєпаратюга….. Ми їх знищуємо, а  вони пруть і пруть. Ви навіть не уявляєте скільки наші їх знищили, в околицях населених пунктів їх скільки лежить….. там такий трупний сморід …. За кілометри чути. Вони своїх скидають, як непотріб у річки, у посадки…. Жах! Думав моя психіка не витримає…. Просто ніколи раніше не позбавляв життя інших. І знаєте, це в кіно дивитись легко. Реальність….. дуже тяжка.  А скільки ще тих сєпаратів  у підвалах ховаються. І вони тоді вийдуть білі й пухнасті і , як он наша влада перефарбуються.
-    М. Чесно я б у голову дав тим, хто називає все це АТО. Яке АТО? Може в штабі сидіти воно так і видається, а тут – війна. І багато речей робиться через місце сидіння:то самі в себе хлопці палять, бо був випадок, коли дехто з наших (точніше нац. Гвардія) не вивісив прапор України і військові ледве розібралися, що до чого…. Бо було б купа трупів. Є проблеми з координацією. І ще багато чого. Ми довгий час стояли в одному селі не міняючи координат. Скажіть це нормально? Та всі місцеві знали де, хто є….. Що заважало зробити з нами все, що завгодно. Треба міняти локацію, кодувати сигнали рацій, а то наші рації можна на звичайний китайський приймач піймати. Ну що це! Правда потім , якось дійшло і почало все налагоджуватись. Ще хочу сказати про призов. Чому беруть кого попаде? Ну є люди, які хочуть йти воювати. Вони це вміють. Їм відмовляють. А нагнали пацанів в яких спочатку нуль досвіду було. Вони, бідолахи, поховалися й моляться, щоб в них не влучили. Ну що це таке! Наприклад, якби поряд з молодими було більше досвідчених вояк (бувших афганців наприклад), то впевненості було б більше. Ось у нас є такі, то знаєте скільки вони нам підказують, вчать, а скільки життів врятували. А так тільки висунся і ………
-    Яка ситуація зараз
-    В. Ну ми в оточенні. У повному. Нас обстрілюють вже два тижні з двох сторін. З однієї – сєпарати, з іншої російські війська. Причому бувають дні, коли з Росії луплять більше чим терористи. Ось така “дружба” Спалено багато нашої техніки. До нас ледве довезли продукти. Бо у нас лишалось їх на пару днів. А так сидимо в окопах. Є дні, коли навіть у туалет не можна вилізти. Тож ходим майже туди де й сидимо. Плюс трупний сморід…….. спека, сморід. Багато хлопців їсти не можуть. Труяться .….
-    М.Зараз частина з нас відійшла в більш безпечне місце майже до російського кордону. Тут з одного боку й краще. Але тут ми стріляємо менше , щоб снаряди не потрапили на територію Росії. Тобто в нас стріляють, а ми не можемо. Такий парадокс. Якби я давав накази, то лупив би до самого Ростова. Подивилися тоді б на рейтинг Путіна. Знаєте скільки ця москальня наших хлопців знищила. Вам і десятої частини того не говорять.
-    Командування говорить, про те що  скоро вас витягне.
-    М. Яке там скоро…… Нам таке вже днів 10 говорять. Давайте краще поки не будемо, щоб я не матюкався, бо ви все одно виріжете потім.
-    Як тоді пояснює командування цю ситуацію вам.
-    М. Кажуть, що не можуть прорвати блокаду: колони розбивають. Останній раз, коли до нас прийшла допомога (технічна, сухпайки, і т д)  колона дійшла частково. Іншу розбили… техніка, десь 20 одиниць, згоріла, або потрапила до бойовиків. По нам почали стріляти з мінометів. І ми вирішили відійти. Бойовики навіть вбитих та поранених не дали забрати. От уявіть:рідні чекають зв’язку з сином, думають він живий, а він десь гниє у полі.
-    Вас хоч намагалися підтримати…. Авіацією чи ще чимось.
-    В. Не знаю . Просто кажуть тримайтеся хлопці, як вийде витягнемо . А як ні, то……..
-    М. Ми просимо про допомогу вже багато днів. Її , крім харчів, поки немає.  Ми воюємо самі. Навіть не воюємо. Нас просто розстрілюють, як гарматне м’ясо.
-    А що вам наказують
-    М. Наказано тримати окремі сектори і тримати оборону. А як її нормально тримати, коли в нас навіть нормальне укриття відсутнє. Плюс вони змінюють локацію. Поки ми перелаштуємось. І так далі. Так і воюємо.
-    В. Воюємо. А що робити? В нас зброя застаріла. А в сєпаратів і їх посібників все нове: є прилади нічного бачення, тепловізори. А в нас……
-    Що кажуть рідні
-    М. Чекають. В мене дружина й дитина.
-    В. У мене двоє дітей. Вже хочу відіспатися…..
-    Який бойовий дух зараз.
-    В. Який там бойовий дух. В сусідніх бригадах, де обстріли ще більші ніж у нас, скоро бунт буде . Солдати казали, що скоро офіцерів бити почнуть. Хоча це точно не вихід.
-    М. Якщо казати в цілому, то бойовий дух, особливо після того як наші почали звільняти міста й села, на висоті. Це у цілому. А в нас так собі. Головне зараз вижити.
-    А потім
-    М. а потім….. Ми тут сидимо гниємо. А як повернемось, то запитаємо у влади. За що ми воювали й за що друзів втрачали. І якщо реформ ми не побачимо, то всіх знесемо  .
-    В. Однозначно. Якщо там влада жируватиме , то і Порошенків і місцевих Дзюб, Семеняк, чи хто там тепер запитаємо. І повірте, що майдан 1 та 2 то квіточки.

Далі буде