Неділя, 24.09.2017



Головна » 2011 » Травень » 26 » Національні обсервації від Ю. Винничука
19:01
Національні обсервації від Ю. Винничука
Усе відбулося, як за нотами і на те нема ради. Тепер вони верещать про галицьких неонацистів, але чомусь не позбавляють їх ефіру. Цікавий парадокс! Для неонацистів ефір вільний, а безцензурному прогнозу погоди – зась.
Скоро про погоду у нас будуть розповідати з обов’язковою подякою керуючій партії і лічно Віктору Федоровичу. Який свято переконаний, що цензури у нас нема. За совєтів її теж не було, як і політзеків та сексу. Зате була дешева ковбаса. А у Віктора Федоровича дешевої ковбаси не намічається, зате ВВП росте. Може, він те ВВП сплутав з чимось іншим. Мало що може рости під гарний настрій.
Але коли нас почали лякати Європою, катастрофічним резонансом, всеєвропейською ганьбою і т.д., я сказав: "Тпру! Не так прудко!" Наша львівська биятика на фоні таких самих заворушень у Греції, Франції чи Ірландії виглядає, як невинна розминка. Жодного автобуса не перекинуто, жодного авта не спалено, жоден міліціянт у лікарю не ліг, жодної вітрини не вибито! То чого ж нам соромитися?
Європа цілком нормально прореагувала і не зробила якихось далекосяжних висновків, як того хотілося б височайшим режисерам. Ну, не вдалася їм постановка.
А влада, як і в старі совєтські часи, бреше, як стара курва. Могильов, не зморгнувши, переконує, що не було автобусів з Одеси. І такі-да – не було, бо з одеських автобусів усю ту масовку пересадили у львівські автобуси, які даїшники реквізували у перевізників у примусовому порядку. Спробуй відмовся! У кожному автобусі сидів мєнт і чемно супроводжував дорогих гостей. І з пістолета стріляв мєнт і син мєнта.
А оскільки постановка не вийшла такою, якої хотілося, бо ж кров, про яку так натхненно розповідав Могильов, не пролилася, то гряде нова вистава 22 червня. До дуету режисерів Маркова і Свістунова додасться ще й Міхаіл Марковіч.
Хочеться людям великих потрясінь. А чого ще їм бажати, коли рейтинг влади упав нижче плінтуса? Кому ще із президентів лунали побажання "здохнути на х.."? І що цікаво: побажання це прозвучало не з вуст галицького екстреміста, а з вуст цілком добропорядної, пристойно вбраної єнакієвки. Надіюсь, у неї усе в порядку – газ не відключили, воду не перекрили і дітей з роботи не позвільняли.
А то всяке може бути. ПРдуни у нас гарячі хлопці. Оно Ярослава Сухого як прорвало: "Когда я слышу, что на Западной Украине молодые и сопливые, предлагающие отменить этот праздник, у меня одно желание – перегнуть через коленки и дать ремнем по жопе".
А на Сибіряку слабо? Орендувати кілька гектарів на Колимі? А то ж усіх не перегнеш. Забагато жоп. Хоча мені тут війнуло трішки сексуальним збоченням. Є ж такі любителі – шмагати по дупці. Тим більше, що шмагати хочеться саме молодих, шмаркатих. З пружною дупцею.
Але поряд із завиваннями навколо "жахливого побоїща" 9 травня ми почули і гімни на честь армії визволителів. Навіть дехто з нашої дистрофічної опозиції плів гарячку, що начебто у Західній Україні зустрічали їх хлібом-сіллю. Брехня.
Героїчна оборона Львова від німецьких військ мало знана. Десять днів оборони Львова не так уже й багато, але цього було цілком достатньо аби впали цілі держави. Голландію захопили за 5 днів. А ще за 5 – Бельгію і Францію. За 7 днів було зламано опір Югославії. За 4 дні німці дійшли до польсько-совєтського кордону на півночі Польщі. За 10 днів німці у 1941-му зайняли всю Західну Україну, а ще за 10 – вийшли на береги Дніпра. Але за тих самих 10 днів так і не зуміли захопити Львова. Львів уперто боронився і боронився б далі, якби на поміч німцям не підійшли зі Сходу несподівані союзники. Сотні свідків цієї події згадували тільки веселих життєрадісних євреїв, які висипали на вулиці з червоними прапорцями. Їх можна було зрозуміти: перспектива німецької окупації виглядала набагато жахливіше. Але ця радість тривала недовго. Їхні квартири так само припали до смаку визволителям. І потрюхикали ешелони визволених галичан без огляду на національне походження на Сибір.
Йосип Шварц, єврей, член КПЗУ, який писав українською мовою прозу і публікувався перед війною у комуністичних "Вікнах" під псевдонімом Й. Чорненький, теж махав прапорцем. А за кілька місяців опинився в снігах. Коли ж випала нагода звільнитися, то не забажав повертатися у червоний рай, а виїхав до Америки і опублікував у 1955 році в газеті "Свобода" свої спогади.
Російський фашизм був значно жахливіший за німецький. На відміну від большевицької влади гітлерівська Німеччина була правовою державою, Гестапо, при усій своїй жорстокості, ніколи не фабрикувало липових справ. Гітлер не застосовував репресій проти власного народу. Всі, хто хотів емігрувати з його приходом до влади, емігрував. В СССР така лафа була лише раз за часів Лєніна. А пізніше могли виїхати лише одиниці та й то відомо, які.
Взагалі Гітлер і Сталін на початках дуже активно співпрацювали. Обидва червоні прапори частенько майоріли поруч, а серп і молот до болю нагадував свастику. Усі центральні газети СССР бадьоро звітували про успіхи німецької армії у Франції, Польщу називали неодмінно "лоскутним государством". В принципі, так само, як Путін охарактеризував Україну. Німецькі і совєтські льотчики й танкісти тренувалися на спільних полігонах, пили горілочку і обмінювалися сувенірами на пам’ять.
Гітлер радо відпускав євреїв на всі чотири сторони, але от біда: ніхто не поспішав їх приймати. Навіть "широка страна моя родная" не відізвалася на розпачливі єврейські петиції. Чому б у такому випадку комуністам не розділити Голокост з нацистами порівну? Червоні прапори навідріз відмовилися захищати євреїв. Чуєте, Міхаіл Марковіч?
Окупацію пережив не тільки СССР, а уся Європа. Визволителі рухалися не тільки зі Сходу, а й з Заходу. Однак чомусь лише савєтскій солдат вважав за свій святий обов’язок не тільки "убіть нємца", але й трахнути німкеню. І не має значення, яку саме. Ґвалтували усіх – і старших фрау, і дівчат нецілованих, і дітей, і черниць, і божевільних, і вагітних. Слава про ґвалтівників-визволителів котилася поперед них і так жахала, що жінки села Вільденхаґена недалеко від Берліна здійснили колективне самогубство разом зі своїми дітьми.
Ні-ні, я не буду тут цитувати спогади вцілілих німкень, хоча на цю тему уже й фільми знято, я краще зацитую Леоніда Рабічева ("Война все спишет", "Знамя", №2, 2005). Командир взводу, майбутній художник і письменник, був очевидцем описаного.
Лютий, 1945 року. Совєтські війська наздогнали німців, які евакуювалися зі Східної Прусії. "На повозках и машинах, пешком старики, женщины, дети, большие патриархальные семьи медленно по всем дорогам и магистралям страны уходили на запад.
Наши... посбрасывали в кюветы на обочинах шоссе их повозки с мебелью, саквояжами, лошадьми, оттеснили в сторону стариков и детей и, позабыв о долге и чести и об отступающих без боя немецких подразделениях, тысячами набросились на женщин и девочек.
Женщины, матери и их дочери, лежат справа и слева вдоль шоссе, и перед каждой стоит гогочущая армада мужиков со спущенными штанами.
Обливающихся кровью и теряющих сознание оттаскивают в сторону, бросающихся на помощь им детей расстреливают. Гогот, рычание, смех, крики и стоны. А их командиры, их майоры и полковники стоят на шоссе, кто посмеивается, а кто и дирижирует — нет, скорее, регулирует. Это чтобы все их солдаты без исключения поучаствовали. Нет, не круговая порука, и вовсе не месть проклятым оккупантам — этот адский смертельный групповой секс.
А сзади уже следующее подразделение... До горизонта между гор тряпья, перевернутых повозок трупы женщин, стариков, детей".
А ось інша картина: „Заходим в дом. Три больших комнаты, две мертвые женщины и три мертвые девочки, юбки у всех задраны, а между ног донышками наружу торчат пустые винные бутылки... Еще две смежные комнаты, на каждой из кроватей, а их три, лежат мертвые женщины с раздвинутыми ногами и бутылками.
Ну предположим, всех изнасиловали и застрелили. Подушки залиты кровью. Но откуда это садистское желание — воткнуть бутылки? Наша пехота, наши танкисты, деревенские и городские ребята, у всех на Родине семьи, матери, сестры.
Я понимаю - убил в бою, если ты не убьешь, тебя убьют. После первого убийства шок, у одного озноб, у другого рвота. Но здесь какая-то ужасная садистская игра, что-то вроде соревнования: кто больше бутылок воткнет, и ведь это в каждом доме".
А я не дивуюся. Те саме творилося по всій Україні, не тільки на Західній, коли прийшли німці і відчинили тюрми. Всюди гори трупів, а серед них – розіп’яті священики і молоді семінаристи, замордовані націоналісти і члени КПЗУ, українці і євреї, жінки з відрізаними персами, зґвалтовані, роздягнені дівчата з розкинутими ногами і – що особливо символічно! – з увіткнутими пляшками. Традиція така!
Як той казав: увікни... увіткни... Щось бігме за Фрейдом...
 У мене в кабінеті висять три портрети: мама, тато і Юрій Сапіга. Молодий красивий хлопець. Він навіки залишиться молодим. Це брат моєї мами. Його, студента кременецького педінституту, розстріляли перед самим приходом німців, скрутивши руки колючим дротом, а потім разом із десятками таких самих, як він, залили вапном. Мій дідусь упізнав свого сина лише по черевиках, які сам йому зшив. Тіло було потовчене, розпухле, вибілене. Він писав вірші, малював картини... Мене назвали його іменем і, можливо, я тепер живу його життям...
А потім мій дід пішов у ліс і мстив. І я запитую себе: а як би я вчинив, втративши сина не на фронті, а в катівні?
Марево "русского міра"
Російське телебачення явило нам новий доказ великоїлюбові до братнього народу. Давній принцип будь-якої імперії "розділяй і владарюй" ще й досі не вивітрився з російських голів. Там сплять і бачать нас знову у міцних братських обіймах. Правда, на перепоні стоять кляті українські націоналісти, переважна більшість яких зосереджена на Західній Україні. А тому і вона опинився під опікою імперських сил.
Спочатку взялися роздувати неіснуючий народ русинів у Закарпатті. Діло йшло мляво, злиденна зграйка авантюристів, готових поживитися на московські гроші, зуміла загітувати надто мале товариство, якого ледве на насіння набереться. Та й то при умові, що не буде перебоїв у постачанні московського гною.
Але цього виявилося мало, і кинула Москва свій яструбиний зір на Галичину. А чому б і тут не розіграти таку саму русинську карту? От із цією мутною ідеєю і вирішили зняти фільм "Трагедия Галицкой Руси".
Алєксєй Дєнісов, автор фільму, навіть спеціально до Львова приїхав, щоб на місцях розвідати: чи можливо тут засіяти хоча б невеличку нивку новітнього русинства? Знайшли й нащадка москвофільської родини – якогось Володимира Крушинського, який і нагородив такого, що ні в тин, ні в ворота. Зокрема розповів, як галицькі священики намагалися, перебуваючи в уніатстві, зберегти свою "русскую культуру" на противагу латинській, польській і австрійській. Звідки він у Галичині знайшов латинську культуру, важко сказати. Крім того не всі священики були москвофілами, а були серед них і визначні українські патріоти, які й самі писали українською і підтримували українську пресу.
Цікаво, що новітній москвофіл, цитуючи галицького селянина, говорить українською, а не російською мовою. Однак і це не насторожує Дєнісова і він доводить, що русини в ХІХ ст. "употребляли русский литературный язык". Сказати, що це шизофренія – нічого не сказати. Чи хтось може собі уявити не русина, а, скажімо, простого тамбовського мужичка, який би у ХІХ ст. розмовляв літературною мовою? Навіть ті літератори, які бавилися в москвофільство і намагалися писати російською, писали насправді макаронічною мовою. В результаті їхніх творів росіяни не перевидають, бо тоді довелося б перекладати.
Але це ще не все. Дєнісов робить наступне епохальне відкриття: "Язык галицких крестьян понятен любому русскому без перевода". От як цікаво! То може, Азарову варто було вчити не літературну мову, а "язык галицких крестьян"? А то би-сьмо мали потіху, як наш Азарич запашталакав би!
Навіть коли автор фільму заговорив про "Русскую Раду", не спало йому на думку, що тут щось не альо. Яка Рада? Чому ж не Совєт?
А загалом фільм присвячений австрійським концтаборам Талєрґоф і Терезін, до якого було запроторено москвофілів, а також тих, кого було запідозрено в російських симпатіях. Прості селяни російською мовою не володіли, а освічені – переважно священики – розмовляли нею так, що часто одні одного не розуміли. Тому й не дивно, що над склепом, де поховано дві тисячі померлих у Талергофі вибито напис лише на двох мовах: українській та німецькій. Українською написано: "Жертвам Талєргофу з Галичини в 80 роковини трагедії сини, внуки й правнуки з рідної землі, згуртовані в об’єднання лемків "Лемківщина-Грац-Талєргоф".
Як бачимо, жодної згадки ані про Галіцкую Русь, ані про русскіх. Однак Дєнісов твердить, що русини вважали себе частиною одного народу від Карпат до Камчатки і начебто саме за це їх вішали.
Розповідаючи про суд над москвофілами, який відбувся у Відні у 1915 р. Дєнісов не може не прибрехати. Зокрема він замовчує той факт, що Дмитро Марков був єдиним московофілом з-поміж 35 українських депутатів Віденського парламенту. Йому дуже хотілося б, щоб їх було більше, а оскільки з одного десять не зробиш, то просто цей факт обминає. Як і те, що Дмитро був братом Осипа Маркова, якого судили за державну зраду ще у 1882 р., коли було доведено факт отримання ним коштів для москвофільської пропаганд від російської влади.
Справді звірства під час Першої світової чинилися, здебільшого руками угорців, які не розуміли української мови і слово "русин" сприймали саме так, як зараз це роблять російські імперіалісти. Однак документи свідчать, що якраз Росія і спричинилася найбільше до цих злочинів, бо підкинула австріякам фальшиві документи, які начебто свідчили про те, що місцеві русини симпатизують Росії і готують повстання.
Яка мета появи такого за всіма канонами Геббельсівської пропаганди псевдоісторичного фільму? Вочевидь вона криється в ідеї "русского міра". Російський режисер Нікіта Міхалков колись переконував: "Ми – ніяка не Європа, а частки одного "русского мира"... Ми однієї крові, однієї лінії, однієї ніжності, впертості. Коли я приїжджаю сюди, мені ставлять штамп у паспорті – мене це мало обходить... Це не може порушити моє ставлення до цих людей і до цієї приголомшливо красивої країни".
А однак... у травні минулого року Міхалков, який брав участь у шоу Савіка Шустера, заявив, що він майже нічого не зрозумів і буде надалі приходити в ефір українських телеканалів з... перекладачем. А як же тоді одна кров? Виходить, що ми частки одного "русского мира", але розмовляємо різними мовами. І, якщо звернутися до лінгвістів, то усі вони, навіть запеклі русскіє патріоти, змушені погодитися, що українська мова має більше спільного з мовами західних і південних слов’ян, аніж із російською.
Ще Карамзін писав, що "у теперішній вдачі росіян панують риси, щеплені від монголів". А ось цитата з праць історика А. П. Щапова: "Повсюду в тех местностях, где и теперь еще заметна смешанность населения или где живут крестьяне обруселые из финского или вообще инородческого племени, народ доселе отличается особой умственной неразвитостью, неподвижностью, тупостью, апатией, как, например, в восточных уездах Костромской губернии, в Мещерской стороне Рязанской губернии, к северу, к границам Владимирской губернии, в Черемисских и Чувашских местностях Казанской губернии и вообще во многих захолустьях юго-восточных губерний. Это и жадность к напиткам, и склонность к дракам. Вместо силачей разума у нас родились силачи мускулов. Суто русские черты почти полностю сохранил украинский народ ибо он в наименшей степени смешивался с татарами" (А. П. Щапов. Сочинения. Т.ІІ. СПб., 1906).
Ми не відмовляємося, що були і є русинами, але з московитами у нас мало спільного. Тому настирливі тирликання про "єдіний народ" лише гріють душу російським імперіалістам, а насправді ідея об’єднання давно мертва. Навіть росіяни, які народилися в Україні, уже ментально інші від народжених у Росії. Так само, як і росіяни Прибалтики, які бадьоро увійшли в Євросоюз і назад до матушки Расєї не квапляться.


Категорія: Статті та аналітика | Переглядів: 704 | Рейтинг: 5.0/1
Всього коментарів: 2
2  
Пане Юрію, так тримати! І надалі будіть приспаний розум народу!

1  
angry Придурок. Займись краще обробкою города. А критикувати всі можуть. Звідки візьметься дешева ковбаса якщо працювати ніхто не хоче, а тільки жалітися як важко жити.

Ім`я *:
Email *:
Код *:
РАДІО+TV+КІНО ONLINE
ОПИТУВАННЯ TEST
КУРС ВАЛЮТ ВІД ЯГОТИН ІНФО


Приватні оголошення
[17.08.2015]
Продам двухкомнатную квартиру в г.Яготине в районе ЦИНС
[12.08.2015]
Ліса будівельні
[07.08.2015]
Робота для водіїв в Польші
[06.08.2015]
Продам залізобетонні плити
[30.07.2015]
Продам саморобний зварювальний апарат
[30.07.2015]
Дитяче дозвілля
[28.07.2015]
Продаеться будинок
[28.07.2015]
Продаємо будинок
[28.07.2015]
Продається 4- к квартира у м.Яготин районі ЦИНСу
[03.07.2015]
продам зварювальний апарат


По категоріям
Статті та аналітика [134]
Новини Яготина та району [678]
Новини регіону [37]
Спорт [156]
Молодіжна сторінка [9]
Пошук
Календар
«  Травень 2011  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
      1
2345678
9101112131415
16171819202122
23242526272829
3031
Архів записів
Логін:
Пароль:

mail