Він - абсолютна скромність. З часів першої появи юного Микити Бурди на лівому фланзі оборони «Динамо» в Кубку України пройшло більше двох місяців. Згодом дев'ятнадцятирічний юнак закрив проблемну позицію в тріумфальному матчі з «Шахтарем», регулярно виходить в іграх Ліги Європи. І при цьому - ніяких натяків на зоряну хворобу. Можете повірити на слово. Або ж переконатися в цьому з нашої розмови, в якій наймолодший футболіст київського « Динамо » Микита Бурда розповів  про свій дебют в команді Реброва, відносинах з найавторитетнішими динамівцями і невдалої жарті з сигаретою.
- Микита, звикли вже до уваги з боку журналістів?
- Та так, іноді телефонують. Намагаюся нормально зреагувати, без проблем можу дати інтерв'ю. Нічого такого в цьому немає.
- Швидкість, з якою розвивається ваша кар'єра, не лякає?
- Ні. Я працюю і роблю все для того, щоб вона й надалі розвивалася. Щодня на кожному тренуванні викладаюся, щоб був прогрес.
- З чого у вас все почалося і як ви потрапили в систему координат київського «Динамо»?
- Футболом почав займатися на Київщині, в невеликому місті Яготин. У віці 13 років мене тренер повіз на перегляд в Республіканське вище училище фізичної культури на Лісовому. Там я перейшов на інший рівень футболу. Навчався до 16 років, а після цього перейшов в ДЮСШ «Динамо». Там випустився і потрапив в команду U-19. Рік пограв, а далі - «дубль».
- Свої перші справжні бутси пам'ятаєте?
- Звичайно, перші бутси купила мама. Вони були досить простенькі. Коли футбол став моїм життям, і я зрозумів, що це стане моєю професією, то мама купила мені вже зовсім іншого рівня «робочий інструмент».
- Якщо не помиляюся, то в Яготині ви грали з Володимиром Багметом - вундеркіндом, якого запросили в «Барселону» ...
- Ми разом майже не грали. Так, ходили в одну спортшколу, але Володя на два роки молодший, так що ми були в різних групах. Багмет за рівнем таланту виділявся серед всіх своїх однолітків. Нормальний хлопець, скромний, спокійний. Коли я поїхав до Києва, а він переїхав в Іспанію, тоді зв'язок перервався. Іноді хіба що в інтернеті можемо поспілкуватися.
- Ви народилися в 1995 році, тому не могли бачити історичних перемог «Динамо» Лобановського над «Реалом» і «Барселоною». На яких матчах зародилася ваша любов до київського клубу?
- «Динамо» полюбив тоді, коли став займатися футболом в Яготині. У Київській області всі вболівають за «Динамо». Відтоді, як почав навчання в училищі, став регулярно ходити на домашні матчі киян. Хоча якийсь конкретний поєдинок виділити важко.
- У головній команді «Динамо» ви дебютували кубковим матчем. Від кого дізналися, що зіграєте?
- Дізнався від головного тренера. Я тренувався з першою командою протягом тижня, залишався на подвір'ї, а потім поїхав до Кіровограда. Після обіду тренер викликав до себе кожного - на співбесіду. Заходжу, а Ребров мені каже: «Сьогодні будеш грати. Не хвилюйся, все нормально ».
- Чи не хвилювалися?
- Сильно хвилювався, звичайно. Хотів добре зіграти. Віддав кілька передач і трохи заспокоївся. А коли ми вже відкрили рахунок, стало набагато простіше - психологічне навантаження впала з плечей.
- Дебют в УПЛ припав на українське Ель Класіко. Тут і зрілим футболістам туго доводиться, а як з тремтінням колін впоралися ви?
- Мені допомагали і колеги, і тренерський штаб, зокрема, Сергій Станіславович. Вони розповідали потім, що бачили мій мандраж, а тому намагалися заспокоїти. Але це така гра, що вгамувати хвилювання ніяк не вдавалося. Начебто вже все гаразд, а десь помилишся - і знову переживаєш.
- Як вас прийняв динамівський колектив? Не ображають?
- Всі хлопці добре мене прийняли. Немає такого, щоб хтось ... Все нормально, словом. Дідівщини немає (сміється).
- Хто взяв над вами шефство?
- Напевно, це Андрій Ярмоленко. Перед матчами любить підійти на розминці і підказати, що до чого, заспокоїти. Мені це дуже допомагає.
- Окей, а кого можете назвати своїм другом?
- З усіма, в принципі, спілкуюся однаково. Особливих друзів поки немає. Я в команді всього три-чотири місяці.
- До таких авторитетів, як Шовковський або Гусєв не страшно підходити?
- Ні, не страшно. Я їх глибоко поважаю. Вони для мене дійсно, як ви сказали, авторитети.
- Чи отримували від них прочухана?
- Звичайно, мені підказували мої помилки, пояснювали. Але не було такого, щоб жорстко критикували або підвищували голос.
- З ким ділите готельний номер під час виїздів?
- По-різному буває. Але найчастіше - з Буяльським або Калитвинцевим. В Ужгороді жив з Ромою Безусом. Це не я вирішую. Як розподілять - так і буде.
- І як команда «вбиває час» у дорозі?
- Хто як. Хтось музику слухає, хтось фільм дивиться, хтось спить. Можна в карти пограти, наприклад.
- Ви родом з міста Єнакієве. Залишилися у вас там родичі? Як часто телефонуєте до них - в зону війни?
- Так, родичі залишилися. Бабусю забрали звідти, вона з нами в Києві, там стало неможливо жити далі. Інші родичі також виїхали з цього міста - хто до Києва, хто до Харкова. Та й друзі вже евакуювалися.
- Можете собі дозволити після всього, що сталося, послухати російську музику, подивитися російський серіал, або купити товар зі штрих-кодом «460»?
- Ну, російську музику я продовжую слухати. Хоча в цілому моє ставлення до Росії сильно змінилося. Якщо бачу російські товари, то намагаюся не купувати.
- У вас класичний студентський вік. Поєднуєте Чи футбол з навчанням?
- Я студент Інституту фізичного виховання і спорту, вчуся заочно, тому навчання не відволікає мене від футболу. Там освіту отримують практично всі спортсмени. Коли наступає сесія - приїжджаю і все здаю. В школі, до речі, тримався посередині: в щоденнику оцінки були і не хороші, і не погані.
- Ще один український талант - М Шевченко, старший за вас на два роки, вже одружився. А вам не хочеться? Який ваш ідеал коханої жінки?
- (Сміється.) С одруженням подивимося, як воно буде. Але дівчина - є. Критеріїв собі не створюю. У мене є дівчина, яку я влаштовую, і яка влаштовує мене. У нас хороші стосунки. А далі - подивимося.
- Готуючись до інтерв'ю, знайшов у інтернеті фото, де ви з сигаретою. Це фейк? Монтаж? Або була справа?
- (Сміється.) Це ми просто вирішили пожартувати. Не знаю, хто з цього зробив сенсацію. Таке писали в інтернеті! Звичайно, це з мого боку, напевно, було неправильно. Хотів приколотися, а вийшло те, що вийшло.
- Напевно, потім дісталося від тренера, від мами ...
- Було таке, було.
- Трохи філософії. Чого найбільше боїтеся в своєму житті?
- Боюся, що може щось трапитися з рідними та близькими. Боюся їх смерті ...
- А який ви б хотіли бачити свою футбольну кар'єру?
- Перш за все, хочу закріпитися в «Динамо», щоб впевнено стояти на ногах. А ще хочу підкорити з київським клубом всі вершини - від чемпіонату України і до євро кубків!
Анкета
Кінорежисер: Люблю усілякі бойовики. Мені легше назвати улюбленого актора. Це Джейсон Стетхем.
Останній переглянутий фільм: Коли летіли в Данію, подивився «Люсі». За десятибальною шкалою - сім балів. Не сподобалося мені це кіно, хоча багато його рекомендували.
Музика: Реп.
Кумир на футбольному полі: В дитинстві це був Андрій Шевченко. Серед захисників завжди імпонував Пуйоль. Шкода, що він вже закінчив.
Клуб: «Барселона».
Нічний клуб: Не люблю. Був раніше кілька разів, але зрозумів, що це не моє.
Марка авто: Мені подобаються «Мерседеси». Однак свого автомобіля ще немає.
Місто: Київ і Рим.
Екстремальний спорт: Не пробував. Навіть з парашутом ні разу не стрибав. Але хочу.

За матеріалом "Футбол 24"