Цього молодого динамівського захисника, нашого земляка сміливо можна ставити в приклад юним футболістам, які поки лише мріють грати в топ-клубі країни

- Микита, операція з видалення апендикса вже позаду. Як зараз себе почуваєте?

- Спасибі, набагато краще. Вже й рана турбує набагато менше, ніж раніше. Потроху починаю ходити. Іншими словами - справи йдуть на поправку.

- Що кажуть лікарі? Коли вже додому?

- Кажуть, що ще кілька днів доведеться полежати, а вже потім будемо думати про виписку.

- За найоптимістичнішими прогнозами, коли вже зможете повернутися до лав і почати тренування? Або про це поки рано говорити?

- Чому ж, за попередніми прогнозами, до тренувань зможу приступити не раніше, ніж за місяць.

- Отже, в матчі 1/4 фіналу Ліги Європи проти «Фіорентини» своїй команді ви допомогти не зможете?

- Виходить, що так.

- Вас прооперували у Львові, а де перебуваєте зараз?

- Я разом з командою повернувся до Києва. Вже з аеропорту мене на «Швидкої допомоги» перевезли до столичної лікарні «Борис», де зараз і перебуваю.

- Матч збірної мали можливість спостерігати?

- Так. У лікарні стежив за подіями по телевізору.

- У лікарні хлопці вас відвідували?

- Як вже сказав, додому повертався разом з командою, тому вже в літаку хлопці підходили до мене, цікавилися станом здоров'я, висловлювали слова підтримки.

- Що й казати, не в кращий момент вас спіткала хвороба, адже була прекрасна можливість дебютувати за збірну. Не дуже розчарувалися?

- Та чого там приховувати, розчарувався сильно. Мав величезне бажання дебютувати за збірну, допомогти команді, а тут таке трапилося ... Не можу навіть слів підібрати, щоб описати всю цю ситуацію. Така неприємність, до того ж, раптом, несподівано та ще й у такий відповідальний момент.

- З головним тренером команди Михайлом Фоменко мали можливість поспілкуватися?

- Коли тільки приїхав на збори, то у нас відбулася розмова. Мені тепер потрібно наполегливо працювати і своєю грою заслужити на черговий виклик у національну команду.

- Незважаючи на все, для 20-річного хлопця не бачу приводу для розчарування. Матчі в єврокубках, виклик до табору національної команди - більшість про такий може тільки мріяти ... А що далі? Перемога в єврокубках, перехід в топ-клуб чи ...?

- Такі високі цілі поки рано говорити. Мета номер один для мене - закріпитися в основі «Динамо», а потім вже разом зі своєю командою боротися за перемогу у всіх турнірах, в яких беремо участь. Буду, як вже сказав, знову заслужити виклик у збірну України і, нарешті, дебютувати, зарекомендувавши себе з найкращого боку.

- Певні досягнення у вашому активі вже є. Скажіть, в дитинстві мріяли, що пройде якийсь час і будете грати в основі "Динамо"?

- Думки такі, звичайно, були, але чомусь мало вірилося, що з часом вони стануть реальністю. Однак не переставав прагнути і мріяти, і все з часом вдалося.

- До речі, якщо вірити інтернет-ресурсів, то футболом ви зацікавилися в сім років. Звідки з'явилося бажання й інтерес до гри мільйонів?

- Починав, напевно, як і більшість хлопців, з вуличного футболу з друзями. Захопила мене ця гра. З часом, коли потрібно було регулярно відвідувати тренування, не шукав приводів, щоб пропустити заняття, а навпаки, з великим бажанням на них поспішав ...

- Вас, бува, не надихнула гра Андрія Шевченка, який, між іншим, є вихідцем з Двірківщіні, що всього за кілька кілометрів від вашого рідного Яготина?

- У ті часи гра Андрія Шевченка надихала, мабуть, не тільки мене. Всі на нього рівнялися. Тому я не був винятком, і намагався рівнятися на Андрія.

- Знали, що ви - земляки?

- Звичайно, знав. Більш того, в дитинстві брав участь у турнірах імені Андрія Шевченка.

- Вуличний футбол і змагання на першість району - це, звичайно, добре. Але кому зобов'язані безпосередньо путівкою у велику футбольну життя?

- Почав займатися в дитячо-юнацькій спортивній школі в Яготині, звідки мій перший тренер Юрій Крежевіцькій привіз мене, 13-річного, до Києва на оглядини в Респуб-
ліканське вище училище фізичної культури. Пройшовши перегляд, я переїхав до столиці, де вже почав серйозно займатися футболом.

- Часто буваєте в Яготині?

- Живу в столиці, але якщо є можливість, то відвідую із задоволенням Яготин, де у мене залишилося багато друзів.

- Микита, наскільки важко звичайному хлопцеві з Київщини пробитися в топ-клуб чемпіонату України? Талант, фарт чи щось інше ...

- Без дещиці везіння тут, звичайно, не обійшлося. Але це не означає, що цей шлях мені дався так просто. Він був важким і тернистим. Самі бачите, що бажаючих грати зараз вистачає, висока конкуренція, відповідно і пробитися до головної команди «Динамо» навіть не уявляєте, як складно. І, мабуть, недарма кажуть, щоб досягти успіху, потрібно лише 5 відсотків таланту і 95 відсотків наполегливої праці ...

- Якщо без банальщини, що порадите молодим хлопцям, які поки тільки у снах бачать себе у складі «Динамо»?

- Посвята йти до своєї мети, нехай яким би важким ні цей шлях. Робота над собою і наполегливі тренування обов'язково дадуть результат.

- Можуть рівнятися і на вас. Після переїзду в столицю в Микити Бурди пішло майже сім років на те, щоб пробитися в основу головної команди міста ...

- Виходить, що так.
- Пам'ятаєте своє перше знайомство з Ребровим?

- Після чемпіонату Європи
(U-19) у нас було тренування з першої динамівської командою. Там і відбулося моє перше знайомство з Сергієм Станіславовичем. Коли ж мене стали частіше залучати на тренування, познайомилися ближче і вже могли поспілкуватися віч-на-віч.

- Як гадаєте, якби на посаді головного тренера «Динамо» був інший фахівець, ви б отримали свій шанс?

- О ... нелегке питання. Але думаю, що більше ні, ніж так. Хоча не виключаю: якби біля керма був такий тренер, як Сергій Ребров, то, можливо, і отримав би свій шанс. Самі ж бачите, що він довіряє молоді, часто спілкується з хлопцями, дає шанс себе зарекомендувати. Головне, що з його боку є довіра, за це гравці дякують своїй віддачею на футбольному полі, щоб не підвести наставника.

- До речі, коли пост головного тренера столичної команди займав Олег Блохін, він відвідував матчі за участю молодіжних та юнацьких команд «Динамо» хоча б інколи?

- Може, пару раз таке і було. Але я такого не пам'ятаю. Тоді як Сергій Станіславович не те що ігри відвідує, часто навіть на тренуваннях присутня. Разом з ним за підготовкою молоді стежить і його помічник Рауль.

- Після переїзду в столицю, окрім «Динамо», була можливість спробувати свої сили у футбольній школі іншого клубу. Питаю не випадково, тому що зараз футбольні агенти мало не з дитячого садка влаштовують полювання за юними талантами ...

- Та й не думав про якісь інші варіанти. Полювання на мене, як ви кажете, теж не влаштовували. У мене була одна мета - грати в «Динамо».

- Свого агента зараз маєте?

- Ні.

- Микита, яку мету для себе ставите в «Динамо»?

- Зараз для мене одна мета - доводити в кожному матчі тренеру, що він не випадково повірив мені і довірив місце в команді. Дуже хочу показати себе з кращого боку і закріпитися в основі.

- У відсотковому еквіваленті, як оціните шанси «Динамо» на чемпіонство в цьому сезоні?

- Прогнози - невдячна справа. Втім, якщо хочете почути мою думку, то, вважаю, десь відсотків 60 на успіх у нас є. До того ж, всі хлопці в команді рішуче налаштовані на завоювання чемпіонства в цьому сезоні.

- Кого вважаєте головним опонентом киян у боротьбі за «золото»: «Шахтар» чи «Дніпро»?

- Обидва суперники - гідні опоненти. Але скільки пам'ятаю, родзинкою чемпіонату завжди було протистояння «Динамо» з «Шахтарем» ...