 Історія має звичку повторюватися. Напередодні президентських виборів 1999 р. в Україні був розіграний сценарій, який згодом з успіхом перейняли у Росії. Гине В'ячеслав Чорновіл і, щоб акумулювати осиротілі ліві сили, українцям підсовують Канівську четвірку, яка стає першою командою тушок, використаних владою. І таким чином готується чудовий спаринг: діючий президент Кучма проти привида комунізму в особі Симоненка. Напередодні другого туру виборів усі українські канали демонстрували фільми про сталінський терор і Голодомор. Ціла зграя наших щирих патріотів, рвучи на собі вишиванки, лякала нас страшною небезпекою – комунізмом, і закликала голосувати за оновленого Кучму. Бачили б ви, як приймали Леоніда Даниловича у Львові в театрі Заньковецької наші галицькі пани й панюсі! І тішилися, як дурники, кожному його компліментові, хоча Кучма й не впав у такий екстаз, як Юля, сказавши, що якби жив у часи Визвольних змагань, то теж став би січовим стрільцем. Такий самий спаринг наступного року розіграли у Росії, але задля більшого ефекту перемогу Путіна забезпечили вражаючими, хоч і безглуздими з точки зору будь-якого терориста, терактами. А за два роки до другого туру, аби це виглядало не так підозріло, гине Лєбєдь. Дорога до трону вільна. Майже всі примітивні сценарії теж повторюються. Вочевидь російські політтехнологи не здатні запропонувати нічого оригінальнішого за банальний теракт. Вибух на ринку "Троєщина" у 2004 році теж приписали опозиції, яка мала за мету "повалення існуючого політичного режиму". От тільки неясно чому ці люті терористи попали спочатку під статтю "хуліганство", а вже потім перекваліфікувалися на "терористів". Цікаво було, з якого дива ці "терористи" ще кілька днів опісля зберігали у себе всі інструкції про виготовлення вибухових пристроїв. Це мені нагадує убивць Ґонґадзе, які місяцями носили при собі план захоронення його тіла. І навіть після того, як тіло знайшли. Ну, а те, що терористи всі як один відмовилися від адвокатів – свідчило багато про що. Правда, коли після "теракту" відбувся замах на життя заступника директора ринку, наші мєнти як води до писка набрали. І ось знову маємо загрозу терактів. Причина зрозуміла: головним суперником Януковича має бути Тягнибок, а головним суперником партії регіонів – "Свобода". Це скидається на те, як вибирають суперників для братів Кличків: усім відомо, хто переможе, але видовище треба забезпечити. Однак "Свобода" призначена для відбирання електорату у поміркованих лівих, а не в екстремістів і непримиренних націоналістів. Тому по ходу розкручують ще одну маргінальну організацію, про яку раніше мало хто чув, а вже в ефірі телебачення точно не бачив. Їм приписують такі подвиги, якими не може не захопитися будь-яке націоналістичне серце. Навіть браття Капранови відкрили свої серця для націоналізму і зголосилися до "Тризубу". Але їхній порив жоден інший письменник не підтримав. Нема дня, щоб не з'являлися нові вісті про "тризубівців". Найсвіжіша новина: "Теракт в "Домодедово" имеет украинский след... После событий 11 декабря на Манежной площади ряд представителей украинских националистических организаций, таких как "Тризубим. Степана Бандеры", "Патриот Украины" и других высказали готовность помочь "поневоленным Москвой народам" в борьбе против "имперского шовинизма". Та цього замало! Бо "украинский след", весьма вероятно, тянется и за другим терактом, совершенным в московском метрополитене в марте прошлого года. В качестве смертников организаторами используются уроженцы Северного Кавказа, подготовка же проведение акций осуществляется "людьми славянской внешности", зафиксированными камерами наблюдения". Не здивуюся, коли стане відомо, що й будинки у Росії підривали не чеченці, а тризубівці. Бо як гуляти, то гуляти. Одне тільки дивує: українські націоналісти палко бажають допомогти поневоленим Москвою народам, але чинять вибухи не на периферії, в якому-небудь рязанському супермаркеті, де найбільша вірогідність скупчення саме клятих москалів, а в метро і в аеропорту, де більшість жертв чомусь приїжджі. А ось уже чути, як ці новітні робін гуди карають свідків Єгови. Ще трохи і почнуть грабувати маєтки олігархів та роздавати гроші бідним. Хоча ні. Не почнуть. Бо якщо копнути глибше, то вилізе шило з мішка. Шило мало ім'я – Василь Іванишин. У 1993 р. цей чоловік і створив організацію "Тризуб" імені Степана Бандери. Чоловік він був кебетний, працював доцентом кафедри української літератури Дрогобицького педагогічного університету. Але до свого захоплення націоналізмом хрещений батько "Тризубу" займався не надто порядними справами, а самовіддано боровся проти націоналізму, розправлявся з заокеанськими запроданцями, але не забував і про літературу: на замовлення КГБ творив закриті рецензії на конфісковані у опозиційних літераторів твори. Ці рецензії опісля фігурували на судах. Написав він свій вердикт і про мою поему, аргументовано довівши її антирадянське спрямування, хоча поема описувала якусь прадавню державу Арканум. Навіть кагебістам таке тонке препарування тексту видалося сумнівним. Погляди на літературу у майбутнього нацика були у стилі незабутнього Жданова. Тому й не дивно, що у своїх статтях він гнівно таврував усілякі модерністські збочення і формалізм. Так, одною із його жертв став відомий сьогодні політолог і письменник Микола Рябчук, якому він приписав у газеті "Ленінська Молодь" (19. 04. 1979) такі гріхи, що якби вони були озвучені у 1930-тих роках, то опинився б наш Микола на Соловках. І ось цей учорашній вартовий ленінських цінностей раптом створює націоналістичну організацію. У мене це викликало сильні підозри. Бо ж відомо, як створювалися й очолювалися спецслужбами інші націоналістичні організації, у тому числі й "ОУН в Україні" незабутнього Ромця Козака. Підозри мої посилились під час акції "Україна без Кучми". Тоді тризубівці у березні 2001 р. вчинили першу свою провокацію. Коли колона наблизилась до Адміністрації президента звідкись вигулькнули молоді хлопці з чорними прапорами і почали трощити наметове містечко. Відтак вони влаштовують бійку і навіть палять червоний прапор. Мета проста, як дишло: треба вбити клин між опозиційними силами і розсварити лівих із правими. Напередодні виборів 2004 року виповзла з темних закутків ціла зграя нікому невідомих личин, які виглядали блазнями, але робили свою темну справу на благо влади. Влада потребувала когось, хто буде "мочити" її конкурентів і з цим блазні чудово справлялися. Тоді ж ЦВК зареєструвала кандидатом у президенти лідера Народного Руху України (за єдність) Богдана Бойка – відомого провокатора і людини, яка завжди служила владі. Його НРУ (є) створили російські іміджмейкери, але на парламентських виборах 2002 р. він набрав тільки 0,16% голосів. Хто ж висунув цього авантюриста у 2004? Така собі свіжоспечена коаліція "Рух українських патріотів". А складалася вона, окрім НРУ(є), (увага!) з організації "Тризуб", УНА-УНСО, Товариства відродження української нації, організації "Український патріот" і Всеукраїнського конгресу "Європейський вибір". Вже тоді преса писала, що уся ця весела компанія живе собі за гроші Адміністрації Кучми, задурманюючи голови довірливим хлопчакам ідеями націоналізму. А Бойка інакше, як провокатором не називали. "Про його подвиги з розривання Руху на шмаття можна писати політтехнологічні підручники", – згадує Володимир Цибулько. Саме Бойко першим і почав розкручувати нікому невідомий "Тризуб", влаштувавши у Тернополі якесь божевільне судилище над членами організації, що викликало кількатисячний мітинг протесту. Чудова реклама для майбутнього об'єднання! У 2002 і 2004 рр. "Тризуб", як і решта учасників "Руху українських патріотів", послідовно агітує на виборах проти демократів, підтримує Кучму, блок ЗАЄДУ та аграріїв. Врешті 23 квітня 2004 сталася революційна подія: керівники чотирьох націоналістичних організацій закликали громадян України бути пильними і не піддаватися на провокаційні випади псевдонаціоналістичних груп та їх керівників. "Впадає в око, – читаємо у заяві, – що цим групам та їх провідникам щедро надається ефір регіональних та національних телерадіоканалів, шпальти газет. Це дає підстави припускати, що "ОУН в Україні" та їм подібні групи є втілення політичного проекту, спрямованого на розбиття української опозиції та дискредитацію націоналістичного руху". Усі технічні кандидати у президенти 2004 р. мали одне завдання: мочити Ющенка. А те, що їх виплодив штаб Януковича, можна зрозуміти, якщо придивитися, як комплектувалися представництва цих кандидатів у комісіях. Члени однієї і тієї ж родини ставали довіреними особами Д. Корчинського, Б. Бойка, В. Волги, О. Базилюка, О. Ржавського, А. Чорновола, Р. Козака та інших нині надійно забутих пройдисвітів. А в списках людей, які поставили свої підписи за Януковича на Львівщині, було десять тисяч осіб, які померли півроку-рік тому. Можна тільки уявити, як ці покійники штурмували виборчі дільниці, розсіваючи довкола запах тліну і трупарні. Націоналістичні вибрики маріонеток не минули марно. Про антисемітські і фашистські настрої в Галичині у 2004 заговорили у стінах парламенту, щоб налякати східняків приходом до влади Ющенка і загрозою перетворення України на фашистську державу. 12 вересня 2004 р. біля 200 активістів "Тризубу" влаштували марш вулицями Львова і перед пам'ятником Шевченкові провели мітинг. А там зазвучало все те, що й вимагала Банкова: заклики побудувати "українську Україну", "геть московсько-жидівських колонізаторів!". Кого конкретно слід вважати за колонізаторів, названо не було. Сценарієм не передбачено? Чи не тому, що серед них є й фінансисти? Мені шкода, що під вплив пройдисвітів потрапили люди, для яких націоналізм, може, і справді є ідеологією. І шкода, що вони знову стануть маріонетками у черговому сатанинському проекті Банкової. Серед висловлювань Іванишина 2004 р. знаходимо і таке: "Янукович зараз – найбільш загадкова фігура серед українських політиків. Він дуже цікавий і як людина (як казала Ганця, Африка!—Ю. В.). Янукович не став людиною Кучми. Янукович не допустив жодного політичного висловлювання, яке б могло його з чимось пов'язати чи скомпрометувати. Він – як "чиста дошка", на якій можна написати все те, що забезпечить йому успіх".
|
