 Двадцять п’ятого лютого в Україні був міні-ювілей – два роки президентства Віктора Януковича. З чим ми прийшли до цієї знакової дати? Ми, звісно, не будемо говорити про виконання передвиборчих обіцянок, тим більше рапортувати про їхнє стовідсоткове виконання. Про що найчастіше згадують, коли говорять про проміжні підсумки регіонального правління? На першому місці був російський Чорноморський флот. Потім говорили про відмову до вступу до НАТО. Про повернення багатовекторності у політиці. Про успішність підготовки Евро-2012. Про прогрес у газових домовленостях майже не говорять, якщо це не пов’язано із справою Юлії Тимошенко. І, звісно ж, про відновлення «політичних процесів». Якщо взяти до уваги увесь цей блок подій та оцінок цих подій, виходить, що головна риса сучасної української політики – невизначеність. Можна, звичайно, говорити, про групи приватних інтересів, які, власне, й визначають українську політику, проте, хто може показати стратегічні цілі розвитку суспільства та вироблені засоби їхнього досягнення? Проте, є ще одна складова, яка має бути визначальною – рівень життя народу. Тому що, за великим рахунком, і проблема Чорноморського флоту, і НАТО, і ціна на газ – речі доволі абстрактні. А ось те, що наша зарплатня скоротилася в 1,7 рази, це вже конкретно. Те, що у ціни зростають якщо не щодня, то, принаймні кожного тижня – те ж конкретно. Севастополь далеко, і, можливо, севастопольцям подобається дивитись на російські кораблі. Що таке НАТО, майже ніхто по-справжньому в Україні й не знає. Ось ЕС – конкретніше, – і це стратегічна мета зовнішньої політики всі два роки. Проте, що для цього робиться? А ще конкретніші – рахунки за житло та світло – навіть несуттєво, хто там придбав яке обленерго. Зарплатня – це конкретно, бо треба годувати, одягати та вчити дітей. Це головні показники політики. Все інше – засоби. Чому ЕС виглядає привабливіше за МС (Митний союз)? Тому що рівень життя у країнах ЕС на порядок віщий. І люди сподіваються, що поєднання з ним підніме й власний рівень життя. Можливо, це й не так, проте, вибір визначається саме сподіванням на покращення рівня життя. Це й є основною складовою політики. Чи заяви Глави Кабміну впевнюють нас у світлому майбутні? Ні. І знову ж, через стратегічну невизначеність дій уряду. З’являється образ сторожа-п’янички – вкрасти, продати, пропити. А що буде завтра? Щось буде. Будемо живі – не помремо, – як люблять говорити наші північні сусіди. Проте й на складі все коли-небудь скінчиться. Що далі? Що таке політичне мислення? Це – усвідомлення власних інтересів, насамперед. Та інтересів інших. І вищий пілотаж – вміння співставляти свої інтересами з інтересами інших. Звідси – правильне голосування. Тому що за великим рахунком, кожний голосує за себе. Якщо при нинішній владі стало гірше жити, рівень життя знизився, то за цих людей більше ніколи проголосувати не треба. Проте, це залишається теорією. Чому? Тому що політичне мислення у нас не розвинене, чи недорозвинене. І мало хто хоче його розвивати, бо набагато легше керувати людьми, які не усвідомлюють своїх інтересів. Їм під соусом національних інтересів, національної безпеки, національної незалежності можна підсунути все що завгодно, і вони це проковтнуть. І ось перед виборами наші політики лізуть у старі шухляди і дістають звідти проблеми ЧФ, мовне питання, НАТО, ЕС тощо, тобто все те, що неможливо зробити, неможливо перевірити, і що можна дістати, струсити порох та використати на наступних виборах. А чим ще можна пояснити те, що ПР клялася й божилася, що зробіть російську мову другою державною (навіть росіяни з Москви у це повірили), але навіть і не намагалися цього робити. А інакше що ще можна обіцяти своїм російськомовним виборцям наступного разу.Головна проблема українських політичних реалій сьогодні переміщується у сферу політичної свідомості, політичного мислення. Треба усвідомлювати свій інтерес. Бо, як говорив хтось з істориків позаминулого століття, тільки раби славлять владу та її порядки, проте такий порядок веде не до щастя, не до слави, а у прірву.
|
