 В останній день січня у Національному академічному театрі ім. Івана Франка (м. Київ) відбулася довгоочікувана зустріч: читачів з авторкою, політиків – з громадськістю, а всіх разом - зі Словом та Культурою. «Творчий вечір в рамках презентації» роману Ліни Костенко «Записки українського самашедшого» відбувався при вщерть заповненій залі, а багато людей, хто не зміг отримати запрошення, спостерігали за дійством на вулиці, дивлячись телетрансляцію. До речі, на відміну від першого, рівненського вечора (ці вечори проходять в рамках всеукраїнського туру письменниці), такі запрошення в Києві розповсюджувалися безкоштовно. Тому й не дивно, що деякі спритники змогли їх отримати ще до офіційного відкриття театральних кас. Як зазначила Ліна Василівна, вона не думала, що на такі презентації буде приходити величезна кількість людей, хотіла їх влаштувати десь у книгарні чи в бібліотеці. Але суспільство, всі ми «скучили за собою», за «справжньою літературою», і за все це пані Ліна була «всім дуже вдячна». Власне, сам вечір проходив у невимушеній атмосфері, проникливого діалогу зі слухачами (учасниками), що було видно по живій реакції зали на кожне слово чи думку, що лунали зі сцени. Характерно було би тут сказати про силу духу поетеси, її справжню непідробну національну гідність. «Мені козацтво наше хотіло вручити орден, здається «Совість нації», чи що? Я їм сказала: «Не піду.» Бо ж совість-таки в мене є!» Їй одній, напевне від усіх достойних за роки Незалежності стало духу відмовитися від звання «Герой України», щоб не самознищити себе, возвеличуванням чи виспівуванням з усіх-усюд. «Політичної біжутерії не ношу» - її влучний вислів з цього приводу. Але повернемочся до вечора. Спілкування із залом не було однобоким, організатори заходу – видавець Іван Малкович та донька поетеси – письменниця Оксана Пахльовська, приймали від глядачів записки, відбирали з них найцікавіші, озвучували запитання, в них викладені, а Ліна Василівна давала на них відповіді. Поміж такими відповідями зі своїми творчими доробками – власними піснями на вірші Л.Костенко виступили Ольга Богомолець та Лілія Кобільник, декілька поетичних творів прочитала народна артистка України Лариса Кадирова. Завершився вечір виступом Тараса Компаніченка із ансамблем «Козацька хорея». Слід зазначити, що публіка як на початку, зустрічаючи Ліну Василівну, так і наприкінці вечора, прощаючись із нею, довго-довго аплодувала їй стоячи, чим дуже її розчулила.
Після 21-00 розпочалася там-же, в залі театру, автограф-сесія для читачів. Згідно плану, вона повинна була тривати не більше як півтори годин. Проте охочих отримати підпис авторки було так багато (від сцени у два повні проходи аж довиходів із зали), що останню книжку Ліна Василівна підписала вже на початку першого лютого. Дякую Богу, що їй вистачило сил і терпіння не тільки підписати книжки всім охочим, а й почути думки кожного, та висловити нам свої погляди – як завжди влучно та справедливо.
Не оминули такий вечір і політичні діячі, проте тільки від нинішньої опозиції. Були присутні Юлія Тимошенко, Арсеній Яценюк, Володимир Огризко і деякі інші. Враховуючи те, що на захід було акредитовано багато журналістів від телеканалів, та періодичних видань, дехто з них вирішив: а чому б і не попіаритись безкоштовно? Приміром, Юлія Володимирівна, не соромлячись густої юрби людей, попросила її пропустити до письменниці, і без проблем піднявшись на сцену, вчинила багатохвилинний спектакль, сповнений палкої жестикуляції, сповідальних поглядів, а коли люди, чекаючи на свою чергу унизу, почали потроху обурюватися – поцілувала пані Ліну в щічку, до всіх кинула «Дякую», і з задоволенням покинула «подіум». Арсеній Петрович проявив мужність і терпіння, не став з дружиною проштовхуватись через народ, дочекався своєї черги і отримав свої автографи.
Хоча марно сподівалися наші незграбні діячі від сірого політбомонду на вдалий піар-хід. Принаймні загальнонаціональні канали, такі як «Інтер», 1+1, «Перший» чомусь проігнорували цю подію і не висвітлили її бодай трьома словами у випусках новин. А ТРК «Культура», нажаль, мало хто дивиться, проте там увесь вечір покажуть, слідкуйте за програмою передач.
Отакі мої думки, чи то пак, «записки», по відношенню до більш важливіших та яскравіших «Записок самашедшого», які навіть через новітню інформцензуру достукуються до сердець народу, адже вже розпродані їх три тиражі, на черзі четвертий – 15000ний. Та як сам повідомив видавець Іван Малкович, невдовзі вийде друга частина цього твору «Погляд жінки». Це буде ще одна цеглина в фундамен нашої справжньої непідміненої культури, яку нікому вже не вдасться зруйнувати.
Антон Ліціс.
|
