 З 22-х партій, які змагаються в багатомандатному окрузі, до парламенту проходять 4, ще 2 балансують на межі 5-відсоткового бар'єру. На що розраховують інші, і чому їх вже охрестили «технічними»? Багато назв партій, що подали свої списки до Центральної виборчої комісії, незнайомі не тільки пересічному українцю, але навіть і заступнику голови ЦВК Андрію Магері, про що він сказав в ефірі одного з телеканалів. Партійний «асортимент» в нинішній кампанії різноманітний. Він пістрявить і патріотичними назвами - «Рідна Вітчизна», «Собор», «Громада», не говорячи вже про світоча національної ідеї «Нашу Україну». У бюлетені одних тільки «зелених» партій буде цілих 3 штуки: «Зелена планета», політична партія «Зелених» і «Партія Зелених України». Як не заплутатися у відтінках зеленого кольору і визначити, чим вони все-таки один від одного відрізняються?
Є в переліку і Українська Національна Асамблея, і «Російський блок», і Партія пенсіонерів України, і «Народно-трудовий союз України». Труснув старизною і екс-спікер парламенту Олександр Мороз – відправив на вибори колись популярну, але таку, що втратила рейтинг чере неоднозначні коаліційні рухи тіла свого лідера Соціалістичну партію України. Правда, сам пішов не на чолі партійного списку, а по одномандатному округу. Як свідчить народна мудрість, на всякий товар є свій покупець, причому політологи підозрюють, що «покупець» і «виготівник товару» - у багатьох випадках одна і та ж особа.
Експертні думки в більшості своїй зводяться до того, що електоральні симпатії українців розділені полярно і майже порівну і належать Партії регіонів і ВО «Батьківщина». «Сильна Україна», яка загрожувала, якщо можна так виразитися, ПР благополучно нею поглинена, і тепер у «регіонів» головний суперник за народну любов - це КПУ. А ось в опозиції, яка постійними внутрішніми чварами грунтовно підірвала довіру до себе, становище в сенсі електоральних симпатій більш уразливе. Незадоволений виборець продовжує шукати «свого» політика. Політологи давно і наполегливо озвучують тезу про запит суспільства на нові обличчя. І в партіях-учасницях нинішньої виборчої гонки таких осіб навіть з лишком. На думку політолога Олексія Гараня, свідомо непрохідні партії працюють на те, щоб заплутати виборця, відвернути його увагу або зіграти на почутті патріотизму. Роль таких свідомо непрохідних партій, на його думку, полягає в тому, що вони суто технологічні. Їх функція – відібрати голоси, нехай навіть декілька десятих відсотка, у інших партій.
Сподіваючись на друге пришестя
Особливо показовою в цьому сенсі багато політологів називають партію «Наша Україна» на чолі з екс-президентом Віктором Ющенком, який в останні декілька місяців відновив свою активність, хоча до цього украй рідко заявляв про себе. У список «НУ» з вже відомих політиків увійшли тільки ветеран Народного Руху Юрій Костенко та одіозний екс-глава «Нафтогаза» Олексій Івченко, який запам'ятався народу тим, що виписував на Новий рік в свою контору сніговиків по 4 тисячі гривень за штуку. Прес-секретар екс-президента Ірина Ваннікова і його племінник Ярослав Ющенко, що теж балотується від «Нашої України» – навряд чи ті люди, яких виборці бачать своїми представниками в парламенті. А ось його брат, Петро Ющенко, не став ризикувати і пішов на вибори самостійно, по мажоритарному округу на рідній Сумщині. За найоптимістичнішими прогнозами, Віктору Андрійовичу все ще довіряє 0,8% населення України, і, схоже, Петро Андрійович Ющенко в ці 0,8% не входить.
Хто ж потенційна аудиторія колишнього лідера нації?
«У регіоналів дуже агресивна реклама, - сказав нам із цього приводу політолог Владислав Беспалий. - У опозиції теж. А Ющенко виходить із іншими посилами суспільству - про захист мови, про відродження культурної та історичної спадщини, і вони цілком можуть знайти відгук у представників частини свідомої інтелігенції». На думку політолога, у владних структур розроблена дуже потужна стратегія з нейтралізації опозиції. «Агресивний елемент в їх пропаганді імпонує тій частині електорату, яка абсолютно не сприймає феномен української державності і національної ідеї, це російські націоналісти в Україні. А національно свідома українська інтелігенція нейтралізується за допомогою Ющенка і його реклами - пастельної, красивої, талановито виконаної, просоченої національним духом», - говорить пан Безпалий. За контрастом з рекламними роликами, в усних коментарях ЗМІ екс-президент не цурається різких висловлювань на адресу колишніх соратників. Після безсторонньої, м'яко кажучи, оцінки газових угод він знову удався до вже апробованого прийому «конструктивної» критики колишніх колег і ототожнення їх з правлячою владою.
Колеги, звичайно, теж не залишаються у боргу. Геннадій Москаль назвав колишнього главу держави «збитим пілотом», а Анатолій Гриценко заявив, що за газові угоди треба судити не Тимошенко, а Ющенка. Бютівець Володимир Бондаренко розповів нам, ким він бачить Віктора Ющенка в нинішній виборчій кампанії: «Він виконує виключно технологічну функцію, на мій погляд. Мені говорили, що печатка його партії знаходиться на Банковій. Ющенко тепер сперечатиметься за право фракції «Наша Україна» у Верховній Раді представляти в дільничній комісії своїх людей. Від тієї, так званої «Нашої України», яку він представляє, будуть висунуті ті люди, які гратимуть явно на руку Партії регіонів. Він це робив на президентських виборах, він активно і сьогодні агітує проти об'єднаної опозиції. Це людина, яка давно втратила честь, гідність і совість, і працює на ті сили, проти яких він нібито бореться». На відміну від колишніх соратників, політичні опоненти екс-президента говорять про нього співчутливо. «Викинули Ющенка - вождя «помаранчевої» революції - ноги об нього витерли, зрадили», - бідкався якось на камеру член ПР Михайло Чечетов.
Розумний в списку не піде
Окрім «Нашої України», хоч і слабку, але конкуренцію об'єднаної опозиції складе Радикальна партія Олега Ляшка, на сьогодні за неї готові проголосувати 0,4% виборців. Вельми характерно, що сам лідер теж йде на вибори не на чолі списку своєї партії і не під якимось порядковим номером, – він балотується по завчасно «підгодованому» 208 виборчому округу на Чернігівщині.
Те ж саме і з Українською платформою «Собор», яку очолює Павло Жебрівський. Сам він, так само, як і «радикальний» лідер Олег Ляшко, балотуватиметься по мажоритарному округу: зареєстрований кандидатом в депутати по 63 округу в Житомирській області. На думку заступника директора Агентства моделювання ситуацій Олексія Голобуцького, те, що кандидати-мажоритарники предстають перед виборцями ще і як керівники партій, а не просто самовисуванці, може додати їм політичної ваги. Деякі ж, на думку експерта, вплутуються у виборчу кампанію, свідомо змирившись з своєю непрохідною долею, але з прицілом на подальшу політичну діяльність.
«Заявити про себе, зареєструвавши свою партію для участі у виборах, - хороший піар-хід», - говорить експерт. Проте у результаті такі «заяви про себе» можуть коштувати опозиції того, що більшість в майбутньому парламенті їм створити не вдасться.
«Опозиція розсівається, складається в «клаптеву ковдру», і домовитися їм про декларуючі позиції буде складно», - говорить Владислав Беспалий.
З урахуванням 4,5% (а можливо, і всіх 5%) партії «Україна – вперед!» шанси опозиції домінувати в майбутньому парламенті стрімко зменшуються. Приклад створення коаліції після виборів 2007 року (ще до початку «тушкогейту) вже показав, як важливий не те що один відсоток, але навіть один депутатський голос, що виявився 226-м, вирішальним.
Заробити на виборах
«Технічні» партії переслідують і ще одну мету. Як відзначив заступник голови ЦВК Андрій Магера, нікому не відомі партії висувають своїх кандидатів в мажоритарних округах для того, щоб брати участь у формуванні виборчих комісій.
«Закон говорить, що виборчі комісії, окружні і дільничні, формуються з числа, зокрема, представників політичних партій - суб'єктів виборчого процесу», - відзначив він. Таких суб'єктів у нас, крім тих, що заявили про себе за партійними списками, понад 70-ти, адже щоб стати таким тепер уже і партію реєструвати необов'язково, досить висунути одного партійного кандидата по мажоритарці.
Але не тільки підрахунок голосів і спостереження за виборчим процесом змушує багатьох йти у виборчі комісії. «Вибори – це оборот величезних грошей, - нагадав нам директор Центру політичних досліджень і конфліктології Михайло Погребінський, - це можливість різних видів заробітку для членів виборчкомів, причому не тільки на роботі в комісії, але і на продажі свого місця там».
На думку Андрія Магери, політичні сили «дуже зловживатимуть цією хорошою демократичною нормою закону», що дозволяє йти в комісії представникам всіх партій, які беруть участь у виборах.
|
