На сучасному етапі цивілізаційного розвитку з особливо стрімким
зростанням інформаційних технологій поступово відкриваються нові факти
історичного розквіту держав чи їх окремих територій.
Нові факти історії невеличкими шматочками спливають з різних
джерел, які раніше приховувались чи перекручувались, а то і просто
замовчувались, або були забуті істориками, що підпадали під певну політичну
доцільність тогочасної влади.
Так політична верхівка Російської Імперії неодноразово створювала
комісії по написанню історії Російської держави. При новому написанні такої
історії політична влада вимагала, щоб переписана історія відповідала
прагненням і бажанням владної верхівки. Перетворюючи Російську державу в
Імперію, влада потребувала широкого історичного підкріплення письмовими,
задокументованими фактами нових реалій, які б підтверджували витоки
держави, героічне минуле становлення імперії тощо.
В ті часи з недостатнім розвитком письменності такі речі як перепис
історичних подій робилось досить легко. Нерідко старі письмові документи
просто знищувались, а потрібні нові редагувались та переписувались, потім ці
нові версії історії подавались як достовірні першоджерела, вони
поширювались, вивчались та широко розповсюджувались. Нам потрібно
завжди ґрунтовно задумуватись над описаними фактами, які по-різному
подаються з різних історичних джерел.
Ми повинні розуміти, що той факт, який дійсно відбувся - то є історія,
а той факт, що описаний - то історіографія, тобто, опис людиною з певними її
особистими політичними поглядами історичних фактів, які практично
відбулися. Для прикладу: революційні події на Майдані в Києві, наше
розуміння цього процесу розвитку нашої держави і інший погляд з Москви на
цю ж подію. Отже, занесений в історію цей розвиток подій буде зовсім по-
різному донесений до суспільства Київськими і Московськими політичними
діячами. Згодом такі потоки інформації сучасною російською владою широко
розповсюджуються по світовому співтовариству.Влада Росії приділяє цьому
процесу особливо велике значення, а зважаючи на величезні фінансові
можливості РФ – неймовірно величезна кількість інформації, яка вигідна
Росії, щоденно широко розповсюджується по світовим засобам інформації.
Вже в кінці 18 століття влада Російської Імперії робить чергове
тлумачення історичних фактів. Добре розуміючи, що вперше держава Русь
постала на теренах нинішньої України, що зовсім не влаштовувало російську
імперську владу, остання робить спроби підлаштувати історичні події таким
чином, щоб Київ був не родоначальником побудови першої слав’янської
держави, а лише отримав владу князів Рюриків після Новгорода. Таким

чином, в їх розумінні, держава вперше заснувалась там, на півночі, а Київ
потім, пізніше був завойований, а назву ця північна держава мала Русь, ось і
виходить в російському тлумаченні, що колишня Русь - це сучасна Росія.
Навіть, назву Росія Петром 1 було взято не випадково, надто вже схожі назви
Русь і Росія. Задумаймось, в Польщі проживають поляки, в Норвегії
проживають норвежці, в Португалії – португальці, а в Росії чомусь не
росіяни, а русские. Ця назва більше могла б відноситись до нас, до
спадкоємців Русі, адже саме ми могли б називатись руськими, русинами,
русічами, русскими.
Як відомо, російські історики після розвалу Радянського Союзу
особливо настійливо проводять ідею, що початкова держава Русь зародилась
в північних землях, спочатку в Новгороді, а вже потім в Києві. Також така
держава як Русь була в Володимиро-Суздальському князівстві, а ще пізніше і
в Московському князівстві. Тобто, державних утворень з назвою Русь було
декілька.
Всі ці історіографічні видумки спрямовані лише для того, щоб якось
прив’язати своє східне азійське походження московської держави до Руської
держави, яка була, і нині є Європейською державою. Тобто, «споконвічно
Руська» держава, що розташовувалась на землях нинішньої України - це є
один і той же народ, одна і та ж держава, яка в різні часи змінювала свою
назву, зважаючи на важливі, інколи досить важкі обставини, що в минулі
періоди виникали. Мінялись назви державного утворення, часто змінювались
її кордони, але ні народ, що на цій землі проживав, ні сама земля, тобто,
територія центром якої завжди був Київ, ніколи не переміщувалась, а це
означає, що сучасна Україна і є споконвічною спадкоємицею тих державних
утворень русів, що в свої часи вибудовувались на цій території.
Ми не повинні забувати і той факт, що Московське князівство лише
завдяки військовій допомозі Золотої орди змогло підкорити всі сусідні
князівства і стати згодом їх володарем.
Як вже відомо, перший князь клану Рюриковичів прийшов на землю
Київщини десь в 860 – 870 роки. В ті часи на цій території проживали окремо
слав’янські племена полян, древлян, сіверян та багато інших сусідніх племен,
які мали свій устрій, суверенну територію, звичаї, відносини з сусідами.
Отже, саме з цих пір розпочалось поступове будівництво Руського
державного утворення. Багато своєї праці, свого бойового хисту, політичної
мудрості доклали до розбудови держави Русів князі Ігор, княгиня Ольга,
Князь Святослав та особливо багато зусиль вклав в розвиток держави князь
Володимир. Держава Русь досягла свого піку розвитку вже на початку
другого тисячоліття при правлінні князя Ярослава, якого нащадки прозвали
Мудрим за його державотворчі кроки по розбудові величезної на той час
держави - Русь.

Державотворчі процеси розвивались хвилеподібно, то спад, то
тривалий розвиток, але народ цієї держави, що був спочатку об’єднаний з
слав’янських племен полян, древлян, сіверян, завжди проживав саме на цій
землі, центром якої завжди був Київ, ніколи нікуди не переміщувався і
завжди відчував, що ця земля і є його Батьківщиною, незалежно від того, як в
різні часи називалась його держава.
Що ж до Новгорода, то після останніх археологічних досліджень
виявилось, що він був побудований пізніше, десь в 950 – 940 роках, тобто,
значно пізніше, ніж той час, коли в місті Києві вже правили князі
Рюриковичі, поступово об’єднуючи інші слав’янські племена в єдину
державу.
Саме князі Рюриковичі, поступово розширюючи територію власної
держави, тривалий час підкоряли сусідні і інші племена, закріплюючи їх під
своїм державним скіпетром.
Отже, щоб не надавати першість державному утворенню, Русь, яка
розміщувалась на землях Київщини, російські історики почали
обґрунтовувати, що Русь вже в ті часи була і в Суздалі, і в Московії, але нам
зрозуміло, що не могло одночасно існувати декілька самостійних державних
утворень з однаковою назвою.
Безумовно, ми розуміємо, що в свій час саме Київ як держава володів і
Суздалєм, і Москвою, і Новгородом, але ця єдина держава мала назву Русь з
адміністративним Центром в Києві. Згодом, коли від держави Русь відпали
деякі периферійні території, вони мали свої державні утворення і, звичайно,
свої назви.
Так Московське князівство мало назву Московія, також існувало
Володимиро-Суздальське князівство та багато інших. Термін «Київська Русь»
був придуманий вже значно пізніше і лише для того, щоб обґрунтувати, що
держав Русь було декілька, ну і, звичайно, одна з них - це Московська Русь.
Насправді це все були князівства, які мали власні назви міст, що були
столицями цих князівств.
Щоб ще більше закріпити ці історичні видумки, об’єднавши всі
державні утворення в єдине державне утворення, російськими діячами був
придуманий термін «Древняя Русь», але ми ж не застосовуємо термін:
Древняя Франция, або Древняя Польша. Росіяни і зараз вживають термін
«Древняя Русь» і цим якби хочуть об’єднати всі землі нинішньої Росії с
землями споконвічної Русі – сучасної України, що згодом для неї була
придумана назва «Київська Русь». Тепер вони поступово переконують світове
співтовариство, що Росія і є спадкоємицею тої споконвічної Русі. В музеях
Росії нерідко зустрічаються артефакти, які були знайдені на нинішній
території України, згодом ці історичні цінності були вивезені в музеї Росії і
ось тепер, коли вони виставлені там напоказ, то, як правило, не пишуть, де це
було знайдено. Наприклад, викладене «скіфське золото», а те, що це золото

знайдено на території сучасної України, звичайно, не повідомляється. Ну і,
звичайно, не виникають питання, а чому в музеях Росії лежать артефакти,
знайдені на території України? Скільки таких історичних цінностей в
минулому було вивезено з України? Скільки таких цінностей росіяни
вивозять зараз під час російсько – української війни? Питання без відповіді, а
шкода. Це історичне минуле нашого народу.
Ми повинні твердо знати, що тут, на цій землі, слов’яни розбудували
першу серед східних слов’ян державу Русь і що державні утворення, які
виникали пізніше на півночі, мали свої власні назви і не могли бути названі
Руссю. До речі, саме при київських князях, на річці Москва було засноване
укріплення, яке згодом розбудувалось і стало містом Москва. В ті часи значно
сильнішим було ще Суздальське князівство.
На жаль, в 1240 році прийшли на руську землю монголи і Київ був
зруйнований. Лише на заході нашої держави залишились вільні землі під
керівництвом князівських дружин. Вони почали більш тісніше працювати з
сусідніми європейськими державними утвореннями і поступово держава
русів під керівництвом князя Данила Романовича перетворюється в
королівство. В 1253 році наші пращури повністю відновили свою державу на
західних землях. Необхідно підкреслити, що на той час державний статус
королівства був значно вищий, ніж державний статус князівства. Князь
Данило Романович став королем, а держава королівством. Це було Руське
королівство. Згодом, щоб применшити значення цього державного утворення
русів, російська історіографія поступово починає применшувати значення цієї
держави, а очільнику її надають додаток до прізвища Галицький.
Короля держави стали називати Данилом Галицьким, тобто, якби
приписали до певної невеликої місцевості, зменшивши значення цієї держави
русів для майбутніх поколінь.
Таких прикладів применшення значимості російською владою деяких
Руських, а вже потім Українських історичних постатей чи місцевості, що в
той час була значно більш розвинута, ми маємо не один, так місто Володимир
– Волинський було засноване значно раніше, ніж місто Володимир, що
розташоване на Клязьмі. Місто Білгород – Дністровський налічує не одне
тисячоліття, а ось російське місто Білгород було засноване значно пізніше,
десь в кінці 16 століття. Російська влада додала до назви Білгорода ще
Дністровський, а місту Володимир – Волинський. Таким чином, російська
влада, надаючи нашим назвам приставки, намагалась привертати увагу цими
їх назвами до певної місцевості, тобто до містечкового сприйняття об’єкту.
Таким чином, применшуючи ту чи іншу подію, ту чи іншу назву, російська
влада всіляко популяризувала події, назви, міста, історичні дані, що
відбувалися на території самої Росії, і це подавалося як те, що основні
історичні події, основні державотворчі зусилля відбувалися саме там, на
півночі, в сучасній Росії, а на її околицях життя завмирало, і державний

будівничий процес відбувався навколо московського центру великої
Російської держави.
Насправді, переміщуючи все прогресивне на свою територію, росіяни
тільки спустошували, знекровлювали ті землі, ті народи, що жили і живуть
сьогодні на околицях Російської Імперії. Потрібно зрозуміти, що поки
Російська влада має достатню військову силу, вона буде утримувати в покорі
десятки тих народів, що в свій час були насильно підкорені, але як тільки
центральна влада в Москві ослабне, процеси визволення від влади російської
політичної верхівки значно посиляться. Це обов’язково призведе до
отримання незалежності спочатку одного чи декількох неросійських народів,
що населяють цю сучасну імперію, а згодом процес надбання суверенітету на
своїй землі набере таких обертів, що майже всі народи сучасної Російської
Федерації стануть повністю незалежні від Москви.
Сьогодні російські чоловіки з Челябінська, Красноярська, Хабаровська,
вмираючи на полях України, воюють тут, на нашій землі за свою
Батьківщину, нещодавно вони «за свою батьківщину» воювали в Абхазії, в
південній Осетії, в Сірії, їх війська «захищають» величезну Росію в
Придністров’ї, і все це обгрунтовує брехлива російська пропаганда.
На превеликий жаль, все це свідомо сприймається більшістю населення
росії. Як саме тут в Україні, вони відстоюють її інтереси? Усвідомлення
більшістю народу того, що росія має свої власні інтереси в сусідніх державах,
постійно буде підштовхувати її керівництво до того, що її поліитика буде
завжди брудною, брехливою, підлою і агресивною.
Російська влада завжди лікувала внутрішні проблеми зовнішнім
впливом. Сучасна, досить результативна, матеріально забезпечена
Кремлівська пропаганда при розв’язанні Росією війни переводить в
«подвиги» всю її брехливість, підлість, зрадництво.
Зараз, щоб утримати в покорі весь цей конгломерат народів, центральна
влада Росії направляє увагу своїх громадян на зовнішні об’єкти, на світові
економічні кризи, на різні регіональні конфлікти, що постійно виникають в
сучасному світі, а також досить часто сама створює та провокує конфліктні
ситуації, щоб потім самій втручатись в їх розв’язання.
Досить багато зусиль Російська влада прикладає для того, щоб
придушити вільний, демократичний розвиток сусідніх держав. Така політика
Кремля лише посилює вплив Росії на сусідні народи. Чітко проглядається
ностальгічний реваншизм російської воєнщини. Така політика для Росії
звичайна, можливо, навіть, необхідна, адже вона дає можливість відволікати
увагу своїх народів від проблем сучасного російського життя, а нагальних
проблем в Росії великий надлишок в порівнянні з життям сусідніх
європейських народів. То ж, лише сприяючи утворенню зовнішніх

конфліктів, в тому числі і військових, кремлівська верхівка відволікає увагу
народів Росії від внутрішніх проблем.
На жаль, навіть, на сучасному етапі розвитку світової цівілізації у
кремлівських вождів виникають маніакальні думки, що сьогодні, як і століття
назад, можливо військовою силою завоювати велику сусідню державу,
підкоривши її народ, вбивши тисячі її найкращих громадян, зруйнувавши
сотні тисяч будинків, шкіл, лікарень, доріг, мостів тощо. Приводом для
розв’язання широкомасштабної війни в Україні висунута та ідея, що росіяни і
українці є єдиним народом і Незалежність України – це політична помилка.
Російська влада завжди прагнула уподібнення (асиміляції) українського
народу в російське середовище, вони майже завжди всіляко намагалися
заборонити українську мову. Спочатку її забороняв Петро І, потім Петро ІІ,
згодом Катерина ІІ, ще пізніше Міністр внутрішніх справ Валуєв та ще був
Емський указ Олександра ІІ. Так, найкращий учбовий заклад тогочасної
України - Києво-Могилянська академія, де, до речі, в свій час навчався і
Михайло Ломоносов, спочатку в ній було заборонено викладання предметів
українською мовою, а згодом в 1817 році академію просто закрили,
заснувавши на її місці Духовну семінарію.
Менталітет російського народу набував своїх рис протягом майже
тисячі років і він завжди прагнув до одноосібного, авторитарного,
деспотичного управління державою царем, імператором тощо. Цей народ,
який свідомо вбачає, що ним повинен керувати одноосібний диктатор, не
може мати однаковий менталітет з українським народом, який завжди
прагнув до більш демократичного, колективного, справедливого способу
управління через обрання козаками Гетьмана, широким парламентським
представництвом.
На даний час світове співтовариство з тривогою спостерігає за
розв’язаною Росією війною в Україні. Навряд чи можна зрозуміти, що
сьогодні в 21 столітті велика, впливова в світі держава за надуманими, нічим
не підкріпленими претензіями, ні на що не зважаючи, зможе захопити досить
велику частину сусідньої держави, з декількома мільйонами населення, а всі
міжнародні структури виявляться практично безпомічними і що все це
відбувається не де-небудь на Африканському континенті, де час від часу
виникають конфлікти різного ступеня, а в центрі благополучної Європи, де
панує міжнародне право і діють демократичні принципи серед
демократичних держав, де проживає «золотий мільярд» населення земної
кулі. Якщо цей військовий злочин, світове співтовариство залишить без
уваги, без жорсткої оцінки, то на нашій планеті настануть не найкращі часи,
адже в світі ще досить багато диктаторів при владі в різних країнах. Чи не
захотять і вони відхопити і собі якусь частину слабшої сусідньої держави?
Напевно це для них буде як практичний приклад, що так можна діяти,
пересуваючи кордони як кому заманеться.

Зважаючи на ті величезні, безкінечні території, які займає Російська
Федерація, перемогти її в територіальних військових битвах практично
неможливо і саме тому потрібно шукати нові форми і методи ведення
воєнних дій, щоб отримати вагомий результат, який би змусив керівництво
Росії задуматись над продовженням такої війни. Оскільки ні Російська
Імперія, ні Радянський Союз, ні Російська федерація ніколи не рахували
кількість своїх військових втрат на полях битв, то в війні за територію, в
окопній, позиційній війні за відвойовані кілометри території, Росію не зможе
перемогти ніяка сусідня держава, окрім, хіба що, Китаю, так як його ресурси
в десятки разів більші ніж в Росії.
Що ж до сучасної війни Росії проти України, то вона вкрай
потребує військової, фінансової, економічної допомоги Україні від краще
розвинутих в військовій справі демократичних держав, які можуть надати
Україні високотехнологічну зброю, що є більш ефективною, сучасною, аніж
російська. Тільки така сучасна, більш технологічна зброя може завдавати
численних, болючих втрат, особового складу та військовій техніці, що Росія
змушена буде десь відступити, та сісти за «стіл переговорів» на паритетних
началах.
Сьогодні військові експерти стверджують, що ми ввійшли в затяжну,
позиційну війну, яка не призведе нас до бажаних рузультатів на полі бою.
Потрібні нові військово-політичні рішення, які можливі і необхідні в таких
ситуаціях. Без перенапруження всіх сил – військових, економічних,
фінансових ми навряд чи зможемо покращити ситуацію, що склалася. Зараз
на фронті практично сформувався паритет сил, і війна пішла на виснаження
ресурсів обох сторін. Потрібно зрозуміти, що без перенапруження всіх сил,
всіх ресурсів важко перемогти, навіть, рівносильного супротивника, а ми
воюєм з значно сильнішою державою. Отже, якщо така ситуація буде
затягуватись, то нам вкрай потрібні рішучі кроки для швидкого зростання
виробництва зброї, яка дасть можливість, навіть, в такій позиційній війні
завдавати ворогу чисельних втрат, живої сили, РСЗВ, танків, бронемашин,
артилерійських систем. Потрібно досягти такої кількості втрат ресурсів
ворога за місяць, яку Росія не зможе відновити, за той же місяць, і це
означатиме, що за певний період у ворога поступово буде зменшуватись
кількість: танків, РСЗВ, бронетранспортерів, БМП, артилерійських систем та
іншого військового озброєння, а воювати в сучасній війні лише живою силою
зовсім неефективно.
Для різкого збільшення ресурсів ЗСУ Україні потрібен перехід на воєнну
економіку. Сподіватись постійно на допомогу партнерів досить ризиковано,
адже ми бачимо, які політичні процеси відбуваються в різних країнах, та й
зрозуміла стомленість тривалою російсько-українською війною народів, що
надавали, і поки що надають нам різносторонню допомогу.
Україна як велика сучасна європейська держава тисячами зв’язків
поєднується з багатьма народами, що не поділяють методи минулих віків і

виступають категорично проти порушення міжнародних угод. Тому на факт
агресії світові демократії обов’язково відреагують.
Та й, чи можливо сьогодні підкорити такий великий народ, адже, навіть,
після того, як війська агресора зайдуть на територію всієї держави, то в ній
розпочнуться внутрішні, визвольні рухи, що раніше чи пізніше знову
призведуть до отримання незалежності, яку в минулому отримала Польща,
Фінляндія та ще багато інших країн.
На перетині 3 тисячоліття ми розуміємо наскільки пришвидшились
процеси волевиявлення, відновлення, самоідентичності багатьох народів, що
перебували під впливом, інколи досить важким, іншої держави і це дає нам
надію, що і наш багатонаціональний народ України – Русі стане, нарешті,
дійсно, вільним, суверенним, доброзичливим до сусідніх народів і ввійде в
сім’ю світових демократичних держав, що вільно розвиваються, через дійсне,
щире волевиявлення прагнень свого народу.

                                                                                               Михайло Новосецький