 Недавно ми всі довідалися про те, що Міносвіти зняло гриф "рекомендовано для внз" з підручника "Історія українського права", написаного викладачами юридичного факультету КНУ ім. Т. Шевченка. "Там есть несколько вещей, которые вызывают страх у любого нормального человека. Там написано о том, что россияне и украинцы отличаются в умственном, этническом и генетическом отношениях, — жахнувся наш недремний Табачнік. — Там также говорится, что в России никогда не было права".Головне, що так вважає людина, яка величає себе істориком. Але про яке право можна було говорити в царській Росії? В Україні панувало магдебурзьке право, і це таки було право. А яке право було в Росії, можна уявити зі свідчень Юста Юля (1664–1715) – данського посланця у Московії при Петрові Першому: "У випадку поломки саней або псування збруї солдати, яких мені виділив для супроводу цар, силою віднімали у селян усе, що було треба, так що мені ні про що не доводилося піклуватися. У Московії селяни всюди так звикли до подібних порядків і так бояться солдатів, що охоче, без заперечень, готові віддати добровільно усе, аби уникнути побоїв. Взагалі, маючи справу з московитами, слід пускати в хід підлабузництво, міцні напої і подарунки; всі інші засоби, як от справедливість і право, у них недійсні".Француз Альфред Кюстін, який побував у Росії на початку ХІХ ст. писав: "Росіяни зогнили, не встигнувши дозріти". А далі наводить слова знайомого російського князя: "Могутність самодержавної влади така велика, що вона не тільки обдаровує людей дворянськими титулами, але й наділяє їх родичами, про яких вони раніше навіть не чули; сім'ї для неї – все одно, що дерева для садівника, який обрізує і обриває гілки, а також прищеплює до однієї рослини інші. Перед нашим деспотизмом безсила сама природа. Імператор – не просто намісник Господа, він сам – творець, причому творець, який перевершив Господа: адже Господу підвладне тільки майбутнє, імператор же здатний змінювати й минуле! Закони зворотньої сили не мають, але це не стосується капризів деспота".І де тут право? Далі той же Кюстін пише: "Навіть релігія у московитів не є прагненням людської душі. Їхня релігія вийшла з царської канцелярії, щоб тримати порядок у державі. Московські священики були, є і будуть завжди ніким іншим, лише поліцаями, вбраними в дещо іншу, ніж поліцаї уніформу".Англійський посол Д. Флетчер у 1591 р. теж описав свої враження з перебування у Московії. Він зокрема пише й дещо про право. Московити, виявляється, мали закон, за яким половину майна державного злочинця міг отримати той, хто його викаже. Жодних свідчень і доказів не вимагалося. Ясна річ, що охочих отримати маєток ніколи не бракувало.Австрійський посол Н. Корб свідчив: "Вся московська нація перебуває в рабстві. Найвищі вельможі підписують свій лист до царя "твій холоп і раб... Івашка, Пєтрушка", а якщо підпише "Іван" чи "Пьотр", то стратить своє життя. Московити переконані, що уся їхня країна з усіма багатствами і усіма людьми – приватна власність царя. Ця нація, народжена в рабстві, стає скаженою при найменшому проблиску волі. В брехні вони не мають стриму ані найменшого сорому. Основи звичайних людських чеснот такі чужі московитам, що у них сама підлість вважається за високу чесноту".А ось що писав Карл Маркс: "Росія народжена і вихована в огидній і жалюгідній школі монгольського рабства. Сильною вона стала тільки тому, що у мистецтві рабства стала віртуозом".Підручник з права заборонили, між іншим, ще й тому, що там писалося про нахил росіян лихословити. На думку Табачніка, це підла брехня. Ну, що ж, тоді слід заборонити свідчення усіх іноземців, які чомусь саме на це найбільше уваги звертали.Юст Юль: "У Апраксіна довелося мені багато пити, і жодні відмовки не допомагали; кожен заздоровний келих супроводжували пострілами. Йшла пиятика, блазні кричали і відпускали багато грубих жартів, яких в інших країнах ніколи б не довелося почути у присутності володаря, ба навіть і на гулянках простолюду".У XVII ст. німецький дипломат Адам Олеарій з подивом відзначав, що московити часто "говорять про хтиві, ганебні пороки, розпусту і любощі, розповідають усякого роду сороміцькі казки, і той, хто найбільше лихословить і дозволяє найнепристойніші жарти, супроводжуючи їх непристойними жестами, той і вважається у них найкращим і найприємнішим у товаристві".Німецький посол А. Мейерберґ у 1654 р. писав: "Балачки московської аристократії низько простацькі, гидкі для культурної людини. Брехати московити уміють з неймовірною безсоромністю та нахабством і ані трохи не почервоніють, коли зловите їх на брехні".А от коли Юст в'їхав в Україну, то побачив зовсім іншу картину: "У козацькійУкраїні усі благоденствують і живуть, розкошуючи. На противагу московитам, кожен козак йде до церкви зі своїм молитовником. Вони з кожного погляду незрівнянно чистіші й охайніші за московитів".Він бачить міста, які схожі на європейські: "Кролевець – велике красиве місто. Будинки у місті всюди красиві, міцно збудовані, охайні і вулиці гарні: у Московії нічого схожого я ніде не бачив. Люди тут живуть у будинках, які виступають на вулицю, як у Данії, а не на задньому дворі, як всюди в Московії. Перед обіднею й іншими церковними службами дзвонять у дзвони тричі, як у нас, і потім під час самої обідні зрідка подзвонюють. Хоча козаки, як і московити, сповідують грецьку віру, але в дзвони дзвонять по-нашому, тоді як московити без кінця калатають".Цікаву характеристику московитам він дає на прикладі Львова: "Цікаво, що львів'яни симпатизують більше шведам, ніж московитам. Шведи з'явилися сюди, як вороги і узяли з поляків великі побори, але отримавши, що хотіли, дозволили їм володіти рештою майна спокійно, в безпеці, як у наймирніші часи. Навпаки, московити з'явилися, як друзі (традиційно!!! – Ю. В.), проте теж зажадали від поляків податків, а отримавши їх, все ж як і раніше грабують, крадуть, відкрито чинять усілякі насильства, забирають усе із зайнятих ними будинків; без всякої совісті навіть під час посту, коли не можуть їсти м'яса, вбивають худобу тільки для того, щоб продати шкуру, а тушу кидають собакам і виробляють багато інших безчинств".Таке саме враження було і в антіохійського патріарха Макарія ІІІ, який побував у Москві в 1654-56 роках: "Дякую Тобі Боже, що ми знову в Країні козаків, бо ж протягом тих двох років, що ми їх прожили у Московії, наші серця були замкнені на колодку, наш розум скований, придушений. У тій країні ніхто не може почувати себе бодай трохи вільнішим, хіба ті люди, що там виросли, а чужинець почувається там, як у тюрмі. Там ми забули, що таке радість та сміх. За кожним нашим кроком слідкували. Натомість Козацька країна була для нас наче б нашим рідним краєм, а її мешканці справді були нашими приятелями, мовби рідними".Режим царської Московії, як бачимо, виразно нагадує той, з якого ми двадцять років тому вирвалися.У той час, як чужинці, побувавши в Московії, постійно пишуть про рабську залежність московитів, в Україні вони бачать щось зовсім протилежне. Французький інженер Гійом де Боплан у 1650 р. писав, що українці "понад усе цінять свою свободу", а французький дипломат Ч. Люстер навіть вдався до порівняння: "Українці щирі, чемні, гостинні, великодушні, працьовиті. До московитів і порівнювати їх не можна. Вони є абсолютною їхньою протилежністю. Українці – живий доказ вищості, яку виховує у людей свобода. Вищості над московитами, народженими і вихованими у рабстві".Безправний російський народ не знав, що таке право і як ним користуватися. Це засвідчили геть усі, хто побував у Московії. Тому, коли Табачнік та іже з ним це заперечують, то вдаються до примітивної брехні. А, як зазначив німецький посол, брехати такі типи "уміють з неймовірною безсоромністю та нахабством і ані трохи не почервоніють, коли зловите їх на брехні". Особливо, коли їхня брехня щедро оплачена.
ЮРІЙ ВИННИЧУК.
|
