Зараз дуже багато говориться про забезпеченість наших солдат у зоні АТО. Хтось вихваляється своєю допомогою, хтось критикує за не вміння діяти адекватно…… Як є насправді знають лише ті кому довелося побувати на передовій.  Розмову з одним з таких воїнів  ми й пропонуємо вашій увазі . Власне  матеріал на цю тему розміщено на дружньому нам форумі ( Мой любимый город Яготин) але оскільки ця історія досить типова то пропонуємо її до вашої уваги (стилістику збережено) Оригінал тут

Розмова з Дмитрієм Минайчевим (Сотниківка).

Понеділок, електропотяг Яготин-Київ. Випадково я сів в купе до військового, слово за слово і тепер хочу поділитися почутим за 2 години їзди.
Призваний третьою волною мобілізації (серпень), Дмитро їхав назад, в розташування, після 2 –х днів краткосрочної відпустки. Перший місяць в учбовому центрі (Явір, Гончаровск) – найтяжчий. Воювати йдуть тільки добровольці після 4 сит відбору, і увага, вмовлянь офіцерського складу о поверненні додому. Для статистики – з ним від Яготинського району поїхало 28 чоловік, з них 20 – відразу повернулися додому!!!. 6 – в гарячих точках, 1 – на кухні, 1 – на складах. Перший місяць – дуже важко, поступово приходить досвід, вміння. Волонтерська допомога вкрай замала, про неї чуть нижче. Зараз в його очах немає страху – тільки життєвий досвід і прагматичний реалізм. Його екіпаж складає 5 чоловік (всі з Західної України). Завжди сухий закон, хоча алкоголізма дуже багато і це явище – справжній біч сучасної української армії. Для розуміння – вояка (наводчик) з перепою, не зміг коректно порахувати риски в наводчику; 1 риска похибки – 700 метрів, а це вже можливі жертви – корегувальник вогню, мирні жителі, розбомблені будинки…
Дмитро – командир самохідної машини. Для неосвідчених – не танк (повний цикл залпу його машини – 20 секунд, у танка – 3 сек).В бою з танком його екіпажу не вистояти (хоча на фото виглядає грозно). Початок його служби почався з реконструкції техніки після Іловайської трагедії.
Другий місяць вже стало набагато легше – збирали з миру по нитці(комплект його обмундирування – 24000 гривень, для розуміння). Четвертий місяць – він має все необхідне майже. Докупляє тільки точечно потрібні речі, для професійного користування. Він дякує всім родичам, волонтерам за допомогу, АЛЕ… ставить під сумнів гори носків (їх потрібно всього 6 пар, 3 – товстих, 3 тоненьких), теплої одежі, консервації, котра навіть не доїзджає до пунктів призначення. Також дуже критикував розрекламовану термобілизну по 200 гривен носки (коли можна купити шерстяні за 20-30 гривень)… Нераціональне використання зібраних волонтерських коштів+розкрадання коштів… Гірка правда…
Як командир самохідної машини – отримує 6000 гривен, але в перші 2 місяці не отримував ні копійки від держави (така собі перевірка по- українськи). На найнеобхідніші речі (наприклад, GPS-навігатор за 2100 гривен) скидуються з зарплатні всі члени екіпажу. Здавалося, це не обов’язкові речі, але в будь-який момент вони можуть зберегти життя …
Звісно, була зачіплена тема яготинського волонтерства. На превеликий жаль, сумно на цьому фронті… Якщо після 6 дзвінків секретарю голові Яготинської райдержадміністрації Давиденка з зони АТО про допомогу ніхто навіть не перезвонив йому. Це продовжувалося доти, поки він (через знайомих) не взнав прямий мобільний номер телефону пана Давиденка… Були придбані димові шашки (для екстреної евакуації) та наколінники… І все…((( Для об’єктивності додам, що односельці-сотниківці допомагають, в основному, харчами. Все обмундирування куплене за свої гроші або через знайомих … в рахунок часткових виплат з майбутніх зарплат((((…
Місцеві осередки волонтерства – громадська організація на чолі з Губерським і Воркутенком займаються справжнім «футболом». Створені ці об'єднання для піарства, в даному випадку Дзюби і Давиденка.
Дмитрій запропонував просту схему: з Яготинського району знаходиться 180 чоловік в АТО (так звану), списки з мобільними телефонами є в військоматі. Потрібно адресно обдзвонювати періодично і формувати списки необхідних речей. І все… Але їдучи на позиції, ніхто в Яготині його не почув(((… Ось і все волонтерство, патріотичність і любов до пересічного солдата...
Тяжко було слухати, але для себе зробив висновок, що не так страшний вовк, як його малюють. Звісно, психічно важко, і багато смертей можливо уникнути, якщо дружиш з головою… Якщо маєш аналітичний склад розуму, придаєш велике значення дрібницям, розвиваєшся навіть в таких умовах - то не страшно за себе і свій екіпаж...
Зі своєї сторони була вручена візитка і «сковорідка» (безпосередньо, а не через посередників) з побажанням перемоги і скорішого повернення до мирного життя…