 Переглянувши всі програми кандидатів у народні депутати по нашому округу, ми вирішили проаналізувати їх з точки зору реалізації. Але, як виявилось, за великим рахунком, нема що аналізувати, тому що програми однотипні, популістські. В них присутня маса обіцянок соціального спрямування - на кшталт підняття зарплат і пенсій. Тобто можна відзначити дріб’язковість цих програм, їхню приземленість.
Давайте спробуємо визначити хоча б десять критеріїв, за якими мали б бути сформовані передвиборчі програми кандидатів.
Насамперед мова мала би йти про те, що програма повинна бути націлена на всеукраїнські проблеми. Натомість абсолютна більшість програм, у тім числі й деяких найрейтинговіших кандидатів, виглядає як програма завгоспів. Кандидати ніби змагаються між собою, вибираючи найбільш болючі проблеми округу, але мало бачать стратегічні проблем.
Другим критерієм мало би стати бачення гостроти всенаціональних проблем, причому акцент мав би бути на слові "гострота". А нині ми маємо регіоналізацію проблем. В Україні виростає ціле покоління в так званому російському культурному світі. Кандидати не розуміють духовний розлам України. Їхнім програмам властивий лише популізм, але гостроти проблем нема. Свого часу Леонід Кравчук говорив про необхідність спільної національної пам’яті. Інша справа, чи доклав він зусиль, щоби це було, але думка слушна й потребує втілення в життя. Третій критерій передбачає розуміння юридичної складової для втілення пропонованих рішень. Проте в програмах кандидатів нема посилань на закони, Конституцію України. Також у більшості програм кандидатів відсутня вписаність в ідеологічні програми партій - і це четвертий критерій. П’ятий критерій передбачає світоглядну позицію кандидата, яка в багатьох просто відсутня. Натомість маємо догоджання виборцеві замість поширення своїх ідей. Наприклад:обіцяють відремонтувати всі ліфти…Але не народний депутат має цим займатися. Він має писати закони згідно чого нормально запрацює житлово-комунальнийй сектор.
Шостий критерій мав би свідчити про бачення світової геополітичної ролі України. Проте цього майже нема в програмах кандидатів, а якщо й є, то вони не уявляють, як Україна, скажімо, може вступити до НАТО, якщо 60 відсотків населення проти цього. Програми депутатів у кращому випадку написані на обласному, але не всеукраїнському рівні. Нема конкретних пропозицій, наприклад, щодо Чорноморської дуги чи реформ у Грузії, що свідчить про необізнаність кандидатів з даними проблемами або про їхню незацікавленість втілення їх у життя.
Сьомий критерій мав би засвідчити про представлення і відчуття проблем свого регіону але цього знову ж таки нема. У програмах відсутній "регіональний дух”. Нам треба вчитися в донеччан, яким притаманна солідарність.
У програмах кандидатів відсутнє розуміння так званих непопулістських проблем - і це восьмий критерій.
Дев’ятий критерій - це відсутність розуміння фактору культури в розвитку суспільства, його обездуховлення.
Насамкінець у програмах відсутнє розуміння ролі Церкви в національній історії. Звичайно ми розуміємо, що якби програма кандидата була побудована за запропонованими критеріями, то навряд чи цей претендент переміг на виборах. З іншого боку, трагедією нашого округу стало те, що нема жодного кандидата, який би представив націєтворчу передвиборчу програму.
Крім перерахованих критеріїв можна звернути увагу на критерії депутатів за місцем їх життя і діяльності. Більшість із них належить до немісцевих - навіть ті, що народилися на наших теренах, але тривалий час проживають у Києві.
І все ж найголовнішим критерієм є політична ідеологія, яку готові запропонувати кандидати в депутати. Оцінка політика і політичної сили, яка за ним стоїть, відбувається за тим, чи готові вони реалізувати національну ідею. Не можна уявити поляка, чи британця, чи француза, щоби він виступав проти своєї держави. У нас цей критерій не вважають основним. Кандидати намагаються сподобатися виборцеві, а не втілювати національну ідею в життя.Доводиться констатувати, що більшість кандидатів просто відмовляється від реалізації національної ідеї. Як не парадоксально це звучить, але мова йде навіть про тих осіб, яких ми вважаємо державницькими чи частково державницькими. Що це означає в реальному житті? В залежності від ситуації в Україні, ці люди можуть пристати до однієї або до іншої політичної сили. Програмам багатьох кандидатів властивий соціальний і патріотичний популізм, а також популізм ліберальний (космополітичний). Проте непрофесійність, брак політичного мислення не дозволять їм упевнено себе почувати у Верховній Раді. Втім, не виключено, що вони наберуться досвіду, але на це потрібен час.
Абсолютна більшість претендентів - це так звані безідейні обіцяльники. В декого загалом непогані програми, зокрема, в економічному аспекті, але з політичної точки зору вони є нікчемними.
Але маємо те, що маємо.
|
