Виборча кампанія в розпалі.  ЗМІ заполонила політична реклама, в населених пунктах країни багато агіт-палаток та агітаційних матеріалів. Кожна партія, яка приймає участь у виборах обіцяє, обіцяє , і ще раз обіцяє. А ось що саме? І чим програми політичних сил відрізняються…. давайте переглянемо.
У цьому матеріалі ми спробуємо коротко проаналізувати програми основних учасників виборів та якість списків. Що до політичних сил, то  майже всі політологи нинішню передвиборчу риторику умовно можна поділити на партії миру, партії перемир'я і партії війни, а також партії помірної війни і партії поміркованого миру. Чи біль вузько:на партії миру, та партії війни.
Адже проблеми війни і миру є ключові в цій виборчій компанії. Інша справа, що партії намагаються піти від крайнощів – вона до переможного кінця чи мир будь-яку ціну. Але всі партії роблять ставку на військово-патріотичну тематику, військово-політичну тематику, деякі більш радикальні, інші більш консервативні. Але приблизно цей тематичний комплекс буде ключовим у цій виборчій кампанії. І деякі партії будуть піднімати питання економічних реформ.
Почнемо з партії Президента – “Блок Петра Порошенка”. Цій силі соціологи прогнозують найбільшу кількість мандатів.
Перш ніж говорити про програму треба сказати, що партія Президента це структура, яка утворена “на швидку руку”. Тобто ця політична сила, яка раніше мала різні назви (найвідоміша партія “Солідарність”) не мала серйозних осередків на місцях. І якби не рейтинг Петра Порошенка, то партія так і лишилася на папері. Тепер по суті.
Блок Порошенка – це скоріше партія перемир'я, партія миру на певних умовах, та за певних обставин . За цю позицію, за мінські домовленості багато політичних сил критикують свого конкурента, і це одне із слабких місць блоку, оскільки як такого перемир'я так і не настало. А якщо і це перемир'я зірветься, то позиції Петра Порошенка в цій ситуації можуть бути ослаблені ще більше. А якщо взяти до уваги, що на порозі зима й плюс економічна ситуація (особливо з національною валютою) то рейтинги згаданої сили можуть суттєво впасти, а якщо буде реалізовано щось не передбачуване то взагалі можуть обвалитись.
Тепер про програму. Програма "Блоку Петра Порошенка" виважена та поміркована, як і годиться провладній партії . Блок Порошенка наполягає на: повному перезавантаженні влади, але не люстраційно, а через перевибори; децентралізації та наданні регіонам широких повноважень; зменшенні кількості та рівня податків; врахуванні специфіки кожного регіону та дотримання прав національних меншин. Доволі розмита програма має, втім, один однозначний пункт: за повернення окупованого Криму та районів Донбасу пріоритетно боротися політичними та дипломатичними засобами. Тобто, партія Порошенка не хоче воювати. Це – ключовий елемент згаданої нами  нинішньої виборчої технології: поділ на партії миру і партії війни.
Підсумовуючи сказане додамо, що програма  партії, це типова центрична сила з декларуванням реформ, але не радикальним шляхом. Більшість пунктів програми описано тезово, і не є якимись суперноваціями, бо раніше, в тій чи іншій формі, пропонувались суспільству іншими партіями.
Окремо треба сказати про список. Як у списку так і по мажоритарні під брендом йде багато колишніх регіоналів. І ґрунтовно пояснити, що діється в партії не можуть. А ці питання хвилюють не лише громадські організації а й виборців.
Йдемо далі. Народний фронт, який пов’язують з олігархом Коломойським це радше право центристи з більш радикальним поглядом на реформи та війну. Правда останнім часом люди бізнесмена Ігоря Коломойського, які присутні не лише в згаданій партії, а в різних політичних списках, стали менш радикально налаштовані. Тут є як економічна підоснова, так і політична. Це може бути тактичним компромісом з президентом – обмін кандидатів в списку в обмін на менш войовничу риторику. Бракує грошей, щоб фінансувати батальйони. Плюсі є розуміння того, що якщо і далі провокувати Путіна, той він далі піде прямим вторгненням в Україну і він не обмежиться Донбасом. Він піде на Запоріжжя, Дніпропетровськ, Одесу…… А це вже зона інтересів Коломойського.
Якщо говорити про партію Яценюка, то  “Народний фронт" це частково партія влади, партія уряду. Тут поєднується військово-патріотична риторика з реформаторською, оскільки потрібно і міняти податкову систему, і потрібно десь гроші брати. Крім того у блоку є кандидат на пост прем'єр-міністра, якого окрім "Батьківщини" ні в кого немає. Крім того, , оскільки це партія влади, то вона повинна нести відповідальність за свої слова. На тлі цього дещо вщухли жорсткі висловлювання деяких міністрів і їхніх радників.
Стосовно пунктів програми, то "Народний фронт" Яценюка заявляє виборцям про рішучу боротьбу на війні. Відмінності між президентською і прем'єрською політичними силами скоріше тактичні. І плюс - відмінності пов'язані з політичним маркетингом і використанням війни й миру. Якщо партія Порошенка йде на вибори все ж таки як партія миру і партія, для якої ця тема є головною. Далі – реформи, безумовно, виконання очікувань виборців, пов'язаних з майданом. То партія Яценюка, демонструє більш войовничу риторику. У програмі "Народного фронту" обіцяють: ухвалення нової воєнної доктрини і визнання Росії агресором; курс на НАТО; створення "електронного уряду"; інформаційну безпеку; зміну джерел енергоресурсів. Ці та більшість інших намірів "Народного фронту" допоможуть створити коаліцію з силою президента. Про такі наміри Порошенко і Яценюк впевнено говорять ще до виборів. І це добре, бо обидві сили є проєвропейськими.
Ці дві партії розраховують ще, щонайменше, на одного союзника – "Батьківщину" Юлії Тимошенко із її першим номером льотчицею Надією Савченко. Партію залишило чимало колишніх бійців, і навіть її "стовпів" - пішли на інші політичні проекти або створили свої власні. Тож "Батьківщина" намагається заповнити поріділі ряди, а заодно – "омолодитися". Жінка-воїн на першій позиції - органічна для партії, програма якої відверто войовнича: або перемога, або ганебна капітуляція перед ворогом; скасування законів про особливий статус та амністію сепаратистів; створення Ставки Головнокомандувача для керівництва обороною; вступ України до НАТО; членство України в Євросоюзі.
Взагалі, щ стосується політичної сили Юлії Тимошенко, то тут все буде традиційно креативно, чого тільки коштує згадане висунення першим номером списку ув'язнену в Росії льотчицю Надію Савченко.
Тимошенко не погналася за комбатом, а взяла Савченко і це виграшний хід. Людина за гратами, вона, немов, жертва. Це не просто герой фронту, а одночасно і жертва, яка викликає співчуття багатьох людей, і Тимошенко прекрасно розуміє що це.
А програмний стиль Радикальної партії Ляшка нічим не відрізняється від стилю самого Олега Ляшка. Власне Ляшко та його вила і є сама партія. Перший номер списку говорить гаслами, які близькі для найбідніших верств населення. І не останнім чином тому, що виголошувати їх почали ще з 1917 року: відібрати у багатих і все поділити; заборонити продаж землі; максимально підтримувати соціальні пільги бідняків.
Позиція "Радикальної партії" Олега Ляшка полягає не в ідеологічному, а скоріше стилістичному радикалізмі. Риторика партії є достатньо жорсткою,як і сам Ляшко, з цільовим посилом на аудиторію території центральної частини України, заснованої на патріотизмі, але без націоналістичного забарвлення.
Громадянська позиція" Анатолія Гриценка критикує позицію президента і його блоку "за переговори і перемир'я з Путіним". Взагалі партія настроєна досить радикально й войовниче, що для багатьох є прийнятним. "Громадянська позиція" Анатолія Гриценка, акцентує увагу на громадянських свободах: забезпечити право на справедливий суд; встановити справедливі пенсії; посилити контроль за цінами та якістю ліків; відновити систему цивільного захисту.
У програмі "Правого сектору" обіцяють: воєнний стан; збільшення видатків на армію; відновлення ядерного статусу; знищення російської агентури.
У "Свободи" ж найпопулярніші слова в програмі: обмежити, скасувати, розпустити, припинити, заборонити, ліквідувати.
Натомість принципово оминає політичні вимоги "Сильна Україна" Сергія Тигіпка. Єдиний виняток, на якому він постійно наголошує, - це зупинка АТО. Партія, яка колись позиціонувала себе виразником інтересів великих промисловців і середнього бізнесу, практично розчинилася у надрах регіоналів з усіма наслідками для Тігіпка, який колись був реальним конкурентом Януковича на президентських виборах. Тож нинішні парламентські вибори для "Сильної України" - ніби реінкарнація. Залишилось знайти тих промисловців і бізнесменів, які готові піти за Тігіпком ще раз. Його програмне меню тільки про економіку: державне замовлення для вітчизняної промисловості; закриття внутрішніх ринків на півроку; обмеження експорту сировини; скорочення контрольних органів для бізнесу; пільгове кредитування малого та середнього бізнесу. Сам Тігіпко не проти повернутися в уряд, і готовий увійти в майбутню парламентську коаліцію.
Як і за часів Януковича, коли в час розстрілу людей на майдані Тігіпко не прийшов у Раду, бо Янукович зупинив вибір на цій людині. Тобто Тігіпку пропонувалось стати головою уряду. Взагалі особливість Тігіпка в тому, що він не рішучий і може “слінять” в останній момент. Як це він робив вже багато разів.
Та головною "родзинкою "нинішніх виборів є так званий "Опозиційний блок" - справжній заповідник періоду Януковича-Азарова. Виявляється, ці люди нікуди не втекли і зараз намагаються знову влізти чи лишитися у владі. Власне, що вони намагаються зробити, та обіцяють зрозуміти важко. Певно треба запитати роз’яснення у наших колишніх регіоналів. Взагалі дивно як таких людей взагалі реєструють. Їм давно місце на , чи у смітнику.
 Новими гравцями можна назвати кілька партій, зокрема, Найсвіжіша з першачків – "Самопоміч". Дітище мера Львова містить європейську ментальність ледь не в кожному пункті програми. Почати бодай з того, що сам Андрій Садовий поставив себе у списку 50-м номером. Як не дивно, але "Самопоміч" і варто було б назвати партією регіонів. Бо децентралізація і права місцевих громад є стрижнем і лідера партії, і її програми. Крім того: баланс повноважень президента, уряду та парламенту; оновлення суддівського та прокурорського корпусів; прозорі державні закупівлі, реальна антимонопольна політика; грантова підтримка молодих вчених; медичне страхування. Незважаючи на різні погляди в тактиці, буквально кожна партія декларує повний соціальний захист учасників антитерористичної операції, поранених, загиблих та членів їхніх сімей. Тобто, хто б не прийшов у парламент, ця обіцянка має бути виконана. Решту зобов'язань можна звести до одного пункту - ЄС. Парламент у своїй конституційній більшості вперше буде проєвропейським. Тут відмінність між претендентами - наскільки довгу дорогу до Європи вони нам пропонують.
Далі буде. Ми проаналізуємо кандидатів до Верховної Ради по нашому виборчому округу.