 Великий поет, художник, борець за волю і щастя України, геній багатостраждального народу, кріпак, який змінив цілу націю. Його знають у різних куточках світу, його ім’я носять кращі навчальні заклади, вулиці, парки і сквери, а премій - удостоєні найталановитіші. Безцінний скарб його творчості, його Заповіт став всенародним. Про нього й самого написано безліч книг, але щоразу кожен з нас відкриває для себе свого Шевченка.
Однією з перлин творчості Кобзаря вже давно стала лірична поезія «Садок вишневий коло хати». Дослідниця його біографії Н.П. Чамата писала, що здавалося б досить у легких і простих, на перший погляд, рядках лежить глибинний підтекст, який уособлює образ райського саду – сутність України. До речі, це улюблена поезія іще одного митця, лауреата Шевченківської премії, відомого художника, нашого земляка Анатолія Криволапа. І це не дивно, бо усі художники – брати по духу. Тож, коли голова райдержадміністрації Володимир Семеняка розповів майстру, що саме Яготинська земля надихнула поета на написання цієї поезії, зрозумілим стало його бажання на власні очі поглянути на цей Лемешівський вишневий сад.
13 січня в с. Лемешівці сталася велика подія – зустрілися два великі філософи, два митці, два майстри… І хай між ними пролягло півтори століття, але, погодьтеся, рядовою цю зустріч назвати аж ніяк не можна. Можливо, колись у цьому у маєтку Закревських, який, як сподіваються сільчани, скоро отримає офіційне звання музею, з’явиться ще одна зала присвячена художнику А. Криволапу.
Разом з усіма до великої таїни майстра долучилися колеги-журналісти обласного видання «Час Київщини», їх особливий погляд на наші рідні місця читачам ще належить побачити у обласному часописі. Але, як то кажуть, по порядку.
Біля будинку панів Закревських гостей зустріли сільський голова Любов Желіба та місцевий ентузіаст, краєзнавець Петро Гаркуша, який ось уже впродовж багатьох років доглядає і живе цим музеєм, який і провів невелику екскурсію. Свою розповідь він розпочав з вишневого саду, спогади про який зігрівали Кобзаря у холодних петербурзьких казематах. Звісно, це вже не той сад, про який писав Шевченко, але на його місці проросли нові вишеньки, висаджені п’ять років тому громадою. А під кронами дуба, який пам’ятає поета, вже відбувся не один літературно-мистецький фестиваль «Садок вишневий коло хати».
У самій будівлі маєтку, яка потребує реконструкції та капітального ремонту, лемешівці обладнанали кілька музейних кімнат – одна з яких присвячена Тарасу Григоровичу. (Напевно, символічно, що саме тут знаходиться й книга відвідувачів, де Анатолій Дмитрович записав свої враження та побажання). Інші ж дві поділили між собою минуле і сучасність, а ще в трьох – розміщені гуртки, де діти, натхненні великим генієм, творять нове мистецтво.
«Шевченківська спадщина безцінна, бо вона є підтвердженням нашої національної повноцінності. Закономірним є доручення Президента України, яке передбачає у заходах по відзначенню 200-річчя від дня народження Кобзаря, не лише просвітницьку і мистецьку роботу, а й збереження та відновлення об'єктів, пов'язаних з іменем Тараса Шевченка. Тому сьогодні, ми ще раз і ще раз шукаємо шляхи по відновленню цієї історичної пам’ятки. Зрозуміло, що, на превеликий жаль, ні зусиль виконкому Лемешівської сільської ради, ні районної влади не достатньо аби утримати цю будівлю. Найкращим виходом в цій ситуації є передача маєтку до комунальної власності області аби надати йому статусу музею. Саме з таким проханням і громада села, і райдержадміністрація неодноразово зверталася до обласного керівництва.
Збереження історичної спадщини – це запорука розвитку нації, її духовного зміцнення. То ж, маємо надію, що в рамках підготовки до цього величного свята, у бюджеті 2014 все ж таки будуть передбаченні кошти і для нового Лемешівського історико-краєзнавчого музею,» - висловив свої сподівання Володимир Павлович наприкінці зустрічі.
У свою чергу, Анатолій Криволап теж пообіцяв посприяти музею, попросивши не афішувати його допомогу. І це зрозуміло, адже півтори століття тому друзі-художники вже допомагали Тарасові.
|
