 Є така приказка: справжня жінка з нічого може зробити зачіску, салат і скандал. А що з нічого може зробити український депутат? Якщо це не дама – лише скандал. Ну, от і маємо. Тема просто таки глобальна: вдягати чи не вдягати вишиванку у стінах парламенту.Заслужений регулювальник Чєчєтов вважає, що ні. Але ідеологи партії подумали-подумали і вирішили, що Чєчєтов для такої серйозної, можна сказати світового масштабу теми, нє катіт.Русская, панімаш, фамілія. Виходить міжнаціональний конфлікт. Росіянин проти українського національного вбрання.
Швидко підшукали побратима по партії з правильним прізвищем – Журавський. Цей, засвідчивши свою лояльність щодо вишиванки, заявив: "Я люблю вишиванку і інколи теж її одягаю – на свята, в родині.Але у Верховній Раді поведінка депутата окреслюється регламентом. Там чітко написано, що депутат повинен з'являтися в костюмі з краваткою. Це його уніформа".Уміти бачити те, чого насправді нема – одна з унікальних особливостей деяких депутатів. Бо нема у регламенті ані слова про якусь спеціальну уніформу.Але завважте, що для регіоналів є головним: не особисте голосування, а – вигляд! Ну, звичайно, вигляд у їхньому колі цінується. Хіба можна уявити депутата без дорогого годинника і особисто Ганну Герман без однієї зі своїх 120-ти сумочок під усі барви своїх 120-ти костюмів?А галстуки за штуку баксів? А туфлі за дві штуки?Та я б, може, й не писав нічого на цю глибоку тему, якби не Пилип з конопель. Був такий запорізький козак, родом француз, і звався насправді Фліп Сганарель, а козаки його назвали по-своєму. Так от, цього разу у ролі Пилипа вискочив з конопель всюдисущий Анатолій Гриценко.Ну, от має чоловік на усі випадки життя свою думку. Між іншим, такі люди завше у мене викликали тиху підозру. Нє, щоб носити цю думку при собі, як хустинку до носа, а він навпаки – мусить вийняти і всім задемонструвати, що там у носі засвербіло.
"Вважаю, що депутати у вишиванках в залі пленарних засідань Ради – то смішно, несерйозно, прояв неповаги до законодавчого органу", – затьохкав наш принциповий демократ в унісон із чічіковими. Правда, уточнив: "нагадаю: я – не Чечетов і не Табачник.
У моїй родині люблять і шанують українську культуру й українську традицію. Жінки в нашій родині завжди красиво вишивали, навіть мене малого мама трохи вчила".Тобто вишиванка для Журавського і Гриценка – атрибут винятково святковий.А як, щодо костюмів від "Луі Вітон" і "Бріоні"? Чи не здається, що і вони більше пасують для свята, аніж для роботи? Але про це мовчок. Не було вказівки? "Ви бачили американських конгресменів чи сенаторів зі стрічками на голові з орлиним пір'ям?" – голосить Грищенко, наївно вбачаючи в американських конгресменах нащадків індіянців. Однак при цьому не уточнив, чи вони теж голосують за помахом руки і чужими картками. І чи не носять часом дорогезних годинників.Обурення вишиванками на тлі показу останнього крику моди, який з насолодою демонструють депутати, виглядає кумедно і фальшиво.Чи справді вишиванка – це святе? Я так не думаю. Для людини, яка знайома з українською етнографією та історією, вишиванка святою ніколи не була. Інша річ, що були вишиванки НА СВЯТО і вишиванки НА БУДЕНЬ. Вони й справді відрізнялися. Та лише якийсь час, бо коли та, що НА СВЯТО, зношувалася, то її вбирали вже й на поле.У кожного українця було зо два-три десятки сорочок, оздоблених чи й не оздоблених вишивкою, які він одягав з різної нагоди. Звичайно, вишиванка, в якій орали, не пасувала на вечорниці або до церкви.Але у вишиванках і орали, й жали, і чумакували, й вівці пасли. Козаки у вишиванках у похід ішли, а щоб воші не діймали, то вимочували вишиванки у дьогті, після чого вони уже втрачали усі свої барвисті узори.Щодо вошей, то не треба тут соромливо очка опускати, бо це така тварюка, яка по всій Європі гуляла: і у Версалі, і в Кремлі, а дами і кавалери, вдягаючи перуки, мусили ще й спеціальні патички при собі носити, аби голову делікатно під перукою чіхати.
На фотографіях січових стрільців, бійців УНР та УПА бачимо теж вишиванки. Хіба ж вони на свято їх вдягали? Думаю, що парламентарям, які перебувають зараз у стані бойової готовності, вишиванки цілком пасують.За часів совєтської влади вишиванка була в опалі, натомість з'явилася якась карикатурна сорочка на випуск з гаптуванням, яку залюбки носив Хрущов. Звісно, що в таких умовах вишиванка і справді перетворилася на святу річ, яку в будень ніхто не вдягав.Коли мені дівчина вишила дуже гарну вишиванку чорними і червоними нитками, а я її вбрав до інституту, то на мене усі зглядалися. Це було справді незвично. А коли я ще з двома художниками у 1970-тих, мандруючи по Україні, зайшли у Черкасах до ресторану, то офіціантка поцікавилася:
– Рєбята, ви із какова ансамбля?І не могла повірити, що ми вдяглися просто так.
Але у наш час вишиванка перестала бути чимось сакральним. Так, її зазвичай не носять на щодень, але не треба робити з неї фетиш. Це ужиткова річ, яку можна вдягнути, коли заманеться.
Переважна більшість відгуків на репліку Гриценка негативні."Я розумію що Гриценко всюди може мати свою думку, але є ще думка колективу. Зарозумілість це дуже погана риса, це той же тоталітаризм при владі, тому не хотілося б щоб політик, до якого я відносилася з повагою, розчаровував мене.Вишиванка це не коротенькі штанці і не пір'я на голові, а це красива сорочка, в якій не встидно вийти не тільки у ВР, а і в ресторан, і на вулицю. Депутати в шароварах і в корсетках не прийшли".
"Пан Гриценко, як вічно перший непрохідний, почувається зобов'язаним мати про все свою авторитетну думку. Навіть про те, у чому розбирається, як свиня в апельсинах".
"Как одєну партупєю – всьо ту... становлюсь всьо болєє умним".
Пригадали Грищенкові й інші його випади проти однопартійців і реверанси в бік шоколадного зайця. А одна пані написала: "Да, многие говорят – Гриценко го (в) но, не верила, сейчас убедилась на 100%. Гнать надо это дерьмо с фракции".Чесно кажучи, я й сам давно вже дивуюся поведінці Гриценка. Здається, у чоловікові щось постійно закипає. От тільки незрозуміло, чому перш ніж черговий раз випустити пару, він не поспілкується із фракцією, а відразу квапиться на люди.Це також стосується і звинувачень, які він кидає на адресу колег з опозиції. Чи не варто було б розібратися з цим у тиші кабінету?
Жерці і їхні жертвиНіхто не підкаже, скільки часу має пройти, щоб у наших мільйонерів піднявся IQ?Ні, це не те, про що ви подумали, це коефіцієнт інтелекту. Лінійкою його точно не виміряєш. Хоча... якщо несподівано ляснути по лобі окремо взятому об’єктові, то за його реакцією рівень інтелекту, мабуть, визначити можна. Наші мільйонери живуть одним днем. А завтра – хоч і потоп. Колись Льоня Чєрновєцкій ляпнув: «У нас є люди, які хочуть прославитися. Ми могли б показати їм жахливі речі і запропонувати фінансувати це меценатам. Нехай їхнім іменем назвали б ліфт, будинок». Що й казати – потужний був чоловік. Та й ідея потужна. Ліфт імені Порошенка, трансформаторна будка імені Ярославського або громадський туалет імені Бродського – звучить. Ну, а Кабінет міністрів можна було б назвати іменем барона Мюнхгавзена. Той теж умів цікаві проекти висувати.Але ідея ця не прижилася. Перевелися свідомі меценати. Це лише Євген Чикаленко усі свої гроші віддавав на народну справу, на книги і газети, а сам жив як звичайний собі чоловік. Яке це далеке і не зрозуміле для теперішніх зденаціоналізованих нуворишів, які радше дадуть грошей якому-небудь заїжджому Кобзону чи Крутому, аніж на українську книжку чи фільм.Спостерігаючи за українськими грошовими лантухами, можна з певністю засвідчити, що їхній рівень IQ знаходиться десь на такому самому рівні, що й інтелект неандертальця. Не цікавить їх, що про них майбутні покоління скажуть. Ну, в принципі неандертальцям теж це було пофіг. Бо якими були духовні запити первісної людини? Танці, співи, лови, спортові ігри. Ну, там ще секс, звичайно. Куди ж без нього?Те саме бачимо й зараз. Що цікавить сучасного українського буржуя: футбол, полювання і русская попса. Ну і секс, звичайно. Тому старих жінок вони й міняють на молодих.Танців довкола багаття вони не влаштовують, але жертви приносять. От тільки боги помінялися. І чесно скажемо: тамті боги з правіку були гірші. Бо коли насилали посуху чи паводок, то карали геть усіх. Теперішній бог куди милосердніший: якщо забирає бізнес у грішника, то лише в нього одного. Не приніс жертви: геть з очей. Хоч в Італію, а хоч у Монако.
А буває, що й приніс, а все одно мусить бідний буржуй чкуряти. Бо „Інтер” для теперішнього бога, це як обскубана курка для прабога. Кабана давай!Нє, що не кажіть, а з богом нам таки пофортунило. У давні часи тих богів було стільки, що всіх і не прогодуєш. Кожен відповідав за свою ділянку: урожай, погода, ліс, ріка, пора року, буря... Та це капєц! Принесеш жертву богові урожаю, то бог бурі образиться, а за ним і бог погоди. І чим тоді бог урожаю зарадить, якщо бог ріки усе поле затопить, а бог бурі ще й градом поб’є?Не те тепер. Є один бог і є його сім’я. Дуже зручно. Усі жертви можна нести одному ідолу. А жерці уже прилаштують ті жертви, куди слід. І пояснять: „Оце від Нікалая Янича, а це від Дмітрія Васільїча, лічно”.
„А шото Віктор Міхалич нам давно жертви не приносив. Ану візьміть там його тестя ішо разок за ето...”Добрий такий бог. Якщо карає, то по-дєлу.Та й жерці теперішні значно гуманніші. Називаються „смотрящімі”. Бо ж нас багато, а бог один. У бога свої заморочки: по пеньках побігати, страуса, котрий із яєчком, помацати за гузицю, а жрицю – за цицю, на колісниці з вітерцем промчати так, щоб народові подих перехопило. Або жерців місцями перетасувати, щоб кар’єристами не стали.Старий кінь, казали неандертальці, борозни не зіпсує. От і наш бог старих, перевірених жерців плекає. Знає, що вони йому не конкуренти. Висовуватися не будуть. Та й тупіші від бога, бо мови аборигенів вивчити – ну, ніяк не можуть. IQ не дозволяє. Хоч лінійкою по лобі товчи, а хоч мобілкою. За попереднього бога ми з неандертальців поволі робилися трипільцями, але цей процес новий бог вчасно зупинив. Бо IQ в народу раптом почало рости, а це небезпечно. Куди ж це годиться: у бога і жерців IQ стоїть, точніше висить, а в народу піднімається! Доісторичні жерці частенько усі жертви собі забирали. Ото полежить підсвинок під ідолом, поки прохачі не розійшлися, а там і на кухню. Тобто – відкат стовідсотковий. А зараз ні – боже борони! Сорок – не більше. Ну, інколи і сімдесят, але ж це вам не сто.
Одне слово, як сказав головний жрець: жить стало вєсєлєє. Правда, не уточнив кому. Але ми й так знаємо – жерцям. Ото бог затіяв адміністративну реформу і вирішив скоротити кількість жерців. Всі завмерли – що ж то буде! А вийшло так, що перед реформою було 19 223 жерці, а опісля стало 22 449. Якщо до злиття було 1 460 і 327 жерців-митників і жерців-податківців, то опісля їхнього злиття жерців стало 2 440! Відчувається, що бог таки дбає про нас, грішних. Та і як не дбати, коли він і сам смотрящий. Адже над ним є інший бог. Дуже лютий. Коли що – відразу мочить. При чому, де тільки побачить. З таким краще не зв’язуватися. Та ми й не зв’язуємося, бо він своїх жерців понасилав і розставив по всіх важливих місцях. Ото вони й стежать, щоб ми стали знову, як неандертальці. Щоб нічого більше нас не цікавило, окрім футболу і попси. Ну, і сексу. Бо як же без нього?
Юрій Винничук
|
