Вівторок, 26.09.2017



Головна » 2011 » Березень » 29 » Національні обсервації від Ю Винничука. Дайджест
18:25
Національні обсервації від Ю Винничука. Дайджест

Шановні читачі!! Незалежний інформаційний сайт Яготин Інфо, після тимчасової паузи,  продовжує подачу матеріалів письменника Юрія Винничука. Сьогодні ми подаємо дайджест за березень місяць. А наступного тижня, Яготин Інфо подаватиме матеріали, в тому числі й ті, які будуть друкуватись лише на нашому порталі.

                                    Жертви мавпячої лапки
В Галичині колаборантів називали хрунями від імені якогось легендарного Хруня, який продався полякам ще за бабці Австрії. Зараз термін "хрунь" збагатився синонімом "тушка", "тушканчик". Бути "тушкою" ганебно і гидко. Не знаю, яким місцем думали ті, хто зрадив своїх виборців і замість того, щоб чесно здати депутатський мандат, продовжують займати крісла, виділені зовсім для іншої політичної сили. Колись настане такий час, що тавро "тушки", "хруня", колаборанта будуть носити і їхні діти, і онуки, соромлячись в майбутньому свого прізвища.
Але й це ще не все. За блага, які приносить колаборантство завжди доводиться платити. У класичному оповіданні Вільяма Джекобса чарівна "мавпяча лапка" виконає будь-яке твоє бажання, але надто високою ціною. Наприклад, ціною смерті когось близького або ціною власного здоров’я. Це уже дехто з перебіжчиків відчув на собі – автокатастрофи, інфаркти... Але відступати нема куди: ступивши у багно, мусиш чалапати далі.
У колаборантів дуже погана пам’ять, вони не пам’ятають однієї жорстокої істини: будь-яка революція чи будь-яка влада завжди пожирає своїх дітей. Так було у 1930-тих роках, коли знищили еліту країни, перетворивши її на перегній, на якому заколосилися павліки морозови. Усі українці, які зі зброєю в руках боролися за Власть Совєтов, були розстріляні. Руками євреїв, які масово підтримали більшовиків і пішли в ЧК, було виконано найчорніші справи, а потім у 1938-39 їх усіх репресували. Щоб через 70 років який-небудь Чєчєтов міг заявити, що Голодомор створили ті, хто здійснив революцію.
У 1929-му письменник Олекса Слісаренко виступає на судді у процесі над Спілкою Визволення України громадським обвинувачем, гнівно таврує науковців та письменників, які опинилися на лаві підсудних. Але минає п’ять років, і Слісаренко сам опиняється за ґратами, звинувачений у тому самому, що й члени міфічної СВУ. Така сама доля чекала й на другого обвинувача – письменника Григорія Епіка. Володимир Сосюра у дні процесу над СВУ писав:
Я усмішку їх неживу –
пізнаю у обличчі СВУ:
скорбний розпач тих, хто умер
і на лаві підсудних тепер,
хто готується в дальнюю путь,
що хотів послать туди нас...
Ну, а з ними, а з ними в цей
час і поети їхні умруть.
Ці вовки в одежі овець
є ще в нас і співають: "Кінець"...
А за кілька років поет змушений вдавати божевільного та переховуватися у психлікарні, щоб вижити.
Класичним зразком колаборанта є Віктор Ющенко, який у період руху "Україна без Кучми" підписався під "Заявою трьох", обізвавши опозицію "українським різновидом націонал-соціалізму". Але чи це врятувало його? Ні. Маючи змогу стати президентом ще в 2001 році, він втратив і те, що мав – посаду прем’єра. Але зрадивши один раз, зрадиш і вдруге. Тому навіть прийшовши до влади, Ющенко продовжував метатися, підписувати ганебні "універсали" та "меморандуми", розганяючи парламент і роблячи прем’єром того, кого ще недавно називав "наперсточником". А відтак, бачачи що програє вибори, пішов знову на співпрацю і домовився, що не будуть рухати ні його, ні "любих друзів", а він винятково з вдячності буде агітувати проти всіх. Що ж, поки що, домовленості в силі, хоча й доводиться час від часу бігати на Банкову та нагадувати: а ви ж обіцяли! Бо така уже тактика хазяїв – постійно тримати колаборанта на короткому мотузочку.
Коли перебігають у стан провладної більшості грошові мішки, це зрозуміло, ці люди ніколи не мали ані совісті, ані гонору. Та й що можна чекати від вчорашнього люмпена, який лише свій другий мільйон заробив чесно? З грязі не вийдеш в князі. Це традиційні риби-липучки, які звикли плисти у чиємусь фарватері. А от коли колаборантами стають інженери людських душ, це викликає тиху підозру, що в минулому ці світочі нашої духовності уже мусили лягати під владу. Наприклад, стукати куди слід. Коли Іван Драч, посидівши на якихось урочистостях біля Януковича, відчув, яка він тонка натура, то й не дивно, що за ним під крило гаранта пірнуло ще пару хрунів на зразок Каськіва, продовжуючи гарні галицькі традиції Герман і Чорновола. А ось і поет та голова "Просвіти" Павло Мовчан уже голосує разом із більшістю. І як його не зрозуміти? Адже в історичній будівлі в Музейному провулку 8, де знаходиться приміщення "Просвіти", давно уже відбуваються непросвітянські речі. Як і в усіх інших осередках "Просвіти", яка залежить від державного фінансування. Як, зрештою, і в Спілці письменників на Банковій, 2, куди простому смертному нема чого й потикатися, а в літературній кав’ярні "Еней", де колись можна було застати усіх класиків української літератури, сидять клієнти значно крутіші, для яких десять тисяч за вечір не проблема. Більшість приміщень Спілки перебуває в оренді, але письменникам від того ні зимно, ні тепло. Головне аби було затишно голові – Яворівському, колишньому колаборантові, який боровся з українським буржуазним націоналізмом, славив мирний чорнобильський атом, а зараз старанно на усіх шоу грає роль опозиціонера, але не грізного, а цілком затишного для влади. За цю послугу влада примружувала очі на усі дрібні фінансові вибрики бютівського "опозиціонера". Але, влада мусить пожирати і пожирає. І ось щось у налагодженому організмі тріснуло, вже й приміщення Спілки під загрозою рейдерського захоплення. І Яворівський волає "Пробі!" і не знаходить іншого способу захисту, окрім як зачинити Спілку на замок.  Це все смішно і підозріло, бо коли зависла загроза над самим Яворівським, що його можуть скинути з посади Голови Спілки, то він діяв набагато рішучіше.
А недавно прочитали ми благу вість: "Чільні представники львівської інтелігенції висловлюють підтримку реформам, які проводить президент Віктор Янукович". Під заявою підписалося 9 колаборантів, з яких лише двох можна назвати справді "чільними", але про яких знає вузьке коло львів’ян. Решта імен ширшим колам не говорить нічого. Але як звучить: "чільні представники львівської інтелігенції"! Це ж їх колись Янукович назвав "геноцидом країни"!
Та чи мала ця заява якийсь резонанс у Львові? Якщо й мала, то не той, якого сподівалася влада. Бо кожен розумів, що інтелігенції у Львові десятки тисяч, і "Група 9" не мала морального права промовляти від їхнього імені. Та це зрозуміло у Львові, а ось коментарі українців з інших регіонів звучали приблизно так: а що можна сподіватися від цих продажних галичан, бандерлогів і т. д.? І тут починаєш усвідомлювати, що зусилля влади в принципі даром не пропали. У Львові пшик, а от поза Львовом – резонанс. Звідки там було знати, що двоє "чільних" представників і семеро функціонерів та маргіналів – це далеко не вся львівська інтелігенція? Неабиякі дискусії викликало свіженьке призначення Дарки Чепак. Одні кленуть, інші захищають. А я от собі думаю: а хто вона така? Що вона таке написала, аби я почав страждати через її колаборантство? Якби на її місці опинилися Лещенко, Рахманін, Мостова, Чайка чи ще хтось із відоміших журналістів, то, може, я б і випив за упокій продажної душеньки. Але перейматися долею дівчинки, яка змушена буде постійно борюкатися з первою дамою за доступ до тіла? Брехати, викручуватися, завуальовувати, тлумачити безглуздя і виплутуватися з різних "балкантаврів" та "шлєперів"? Їй можна лише поспівчувати. Адже "мавпяча лапка" висить і буде висіти над головою дамокловим мечем. У кожному разі, мусимо констатувати: якщо колаборантство зло, то нам воно ще не дорого обходиться. Ми наразі втрачаємо винятково баласт, пристосуванців і нероб. Триває процес очищення, який піде нам лише на користь.
"Політик без ознак старечого маразму викликає у мене острах", – написав колись видатний французький філософ Еміль Сіоран. Будемо сподіватися, що на зміну маразматикам прийдуть нові сили, які так легко не зламаються.

                                     На порозі русского міра

Дивна у нас країна. Оригінальна. У будь-якій іншій топ-новиною і темою для безлічі публікацій та коментарів стала б остання заява Олександри Кужель про корупцію на митниці. Але не в нас. У нас топ-новина – битва "гигантов половой мислі" в програмі "Большая политика".
Два блазні, один з яких називає себе письменником та ще й істориком, маючи у доробку лише кілька скромних брошурок, а другий – художником, маючи у доробку лише полотна з кольоровими карикатурами, раптом виявилися ще й фахівцями з творчості Шевченка. Насправді та бійка виглядала на добре сплановану, ніхто нікому по писку так і не врізав, це було хутше борюкання "нанайскіх мальчіков".
Зате підсумок Кисельова звучав просто таки феноменально: "других спорщиков у меня для вас нет". Дожилися. А може, так і треба було? Показати усій Україні, що у нас нема інтелектуалів, письменників, науковців, які могли б вільно говорити на тему Кобзаря, але є блазні. А заодно відволікти увагу від куди важливіших проблем.
А тиждень перед тим на шоу Савіка Шустера вигулькнув такий собі Алєксандр Гарадніцкій. Гость із Пітєра. Приїхав до Києва з концертом. Не сумніваюся, що на концерт Алєксандра Майсєєвіча приперся весь наш гламурно-чиновницький бомонд.
Хтось скаже: а що тут дивного – та це ж відомий бард! Та ні, я не дивуюся, що є бажаючі послухати безголосе виконання віршиків під гітару. Я дивуюся, яким чином людина, яка зневажає Україну, потрапляє на українське телебачення і дає концерт у найпрестижнішому столичному палаці?
Ну, ви можете уявити собі, щоб на литовському телебаченні виступив польський бард, у якого в репертуарі була б пісня: "О, Вільно! Ти знову будеш польським!". Або на французькому – німецький бард із піснею: "Ельзас! Ельзас! Вернись, вернись до нас!" А от таваріщ Гарадніцкій запросто: "Этот город вернется назад – Севастополь останется русским!"
Ви скажете – це ж пісня, а не політична заява. Тоді нате вам і заяву, уривок з інтерв’ю пітерського гостя: "Один, сперва плясавший перед Сталиным гопака, а потом этого же Сталина развенчавший, взял да и отдал Крым Украине... Второй то ли испугался, что Кравчук не подпишет договор о распаде Союза, то ли просто забыл о такой мелочи, как полуостров. В результате Россия не только потеряла важнейший во многих отношениях регион. Пострадало множество людей, по факту оказавшихся в чужой стране. Разумеется, так было не только с Крымом - проведенные кое-как внутрисоветские границы при распаде страны аукнулись множеством трагедий. Увы, нынешние национальные лидеры обладают весьма избирательной памятью. Обвиняя во всех смертных грехах советский режим, отрицая то, что делалось в советские времена, они мертвой хваткой держатся за то, что им выгодно. В частности, за подаренный генсеком Крым и прежде всего Севастополь, который никогда не был украинским. Мне стало обидно, а вечером появилась песня".
Хіба цього не досить, щоб такий тип став персоною non grata в Україні? Ах, я ж забув, у нас тепер править бал російська камарилья. То я вже й не дивуюся, що серед білого дня минулого понеділка у столиці України відбувся черговий "крєстний ход" з царськими прапорами, з прокльонами на адресу Мазепи та Філарета і з хоругвами "За вєру, царя, атєчєства". І знову скандалу нема. Хоч би тобі один вошивий націоналюга обурився та вискочив навперейми з плакатом "No pasaran!"
А тут нова блага вість: "42% російських громадян вважають українців і росіян одним народом". І можна не сумніватися, що назва цього народу "росіяни". Цікава річ: жоден інший наш сусід до такого не додумався. Нас могли поляки, румуни, угорці й словаки асимілювати (і асимілюють досі, бо наша держава давно наклала на всіх українців, які опинилися поза її межами), але ніколи не ототожнювали з собою. Зате я знаю ще один народ у Європі, який запалав таким самим братерським почуттям до іншого народу. У 1930-тих роках не 42%, а всі 80% німців були переконані, що австрійці – це ті самі німці. З цього можна зробити висновок, що гітлерівська Німеччина і путінська Росія – брати-близнюки. Німці намагалися збудувати свій германський світ, а Путін-Мєдвєдєв-Кіріл натхненно будують русскій мір.
Українці їм заважають. Як яйця поганому танцюристу. Тому така люта ненависть до всього щиро українського. Зокрема до мови. Здавалося б, білоруська більше надається до кпинів, бо лексика її бідніша і слів суто білоруських там, як кіт наплакав, а от не викликають білоруси ненависті. Чому? Та тому, що мови уже позбулися. От і патріарх Кіріл давєчя привітав А.Лукашенку за те, що "він чесно служить всій країні та її громадянам", а "результати виборів показали велику довіру, яку народ має до нього".
При цій тотальній ворожості росіян до всього українського, українці у переважній більшості до росіян ставляться доброзичливо. Як кролик, зустрівши удава. А плани Росії просто вражають своєю грандіозністю. Дмітрій Медведєв відвідує Ватикан і одна з тем – це українські греко-католики, за якими плаче і ридає русскій мір, а особливо русскоє православ’я. Митрополит Іларіон, керівник відділу зовнішніх зносин Московського патріархату, вважає, що ніколи не пізно навернути заблудлих овечок – українських греко-католиків – до істинної віри.
Про те, як вони "навертали" нас у 1946 відомо – тисячі священнослужителів помандрували до Сибіру і тисячі були розстріляні, в тому числі навіть юні семінаристи й неповнолітні хористи. А в 1930-тих роках так само масово "навернули" українську автокефальну церкву. Тоді священиків і ченців розстрілювали цілими партіями. Одна тільки особлива трійка УНКВС по Полтавській області 23.04.1938 р. засудила до розстрілу 37 священнослужителів, з яких найстаршому було 84 роки! А перед тим – уже за царя-батюшки – "навернули" усіх греко-католиків Підляшшя, Холмщини, Волині і Поділля. Тепер у черзі до "навернення" уже ціла нація. Але куди вони нас хочуть навертати? У який такий рай? Ось дані Інституту соціально-економічних досліджень Російської академії наук. Зараз у Росії – 4 мільйони бомжів. Близько 5 мільйонів безпритульних дітей. 3 мільйони повій. Ще півтора мільйони працюють за кордоном. 3 мільйони жебраків. 6 мільйонів психічно хворих. 5 мільйонів наркоманів. 6 мільйонів ВІЛ-інфікованих. 750 тисяч дітей-сиріт. 37-42 мільйони алкоголіків. 80 тисяч убивств щороку. Понад мільйон ув’язнених. 7 мільйонів пар бездітні. При стабільному мінусовому прирості росіян приріст народів Кавказу, Уралу і Надволжжя позитивний. Недалекий той час...
Та не будемо про сумне. Не всі росіяни вважали і вважають нас одним цілим. Ось скажімо славетний Владімір Даль у листі 21.06.1844 р. писав: "В Полтавской губернии видим уже настоящую Украйну. Я охотно стал опять болтать на этом ясном языке, где речь выходит замысловата, простодушна и очень забавна. Как ни бьешься сказать то же по русски - выходит неясность, натяжка и даже пошло и грубо".
Ой, та він же ж не русскій, а данець! Ну, все одно приємно.

                           Шевченко і безкоштовна гречка

І злетіли наші буревісники під хмари, і так налякали президента і його оточення, що ті відразу заметушилися, та й почали шукати хитрого виходу із антисемітської ситуації. Як на мене, сценарій виглядав так. Телефонує наша прониклива Ганця до Василька і пропонує варіант, завдяки якому і вівці будуть ситі, і вовки цілі. Треба тільки делікатно відмовитися від премії, але так, щоб не приведи Господи, зачепити Хазяїна. Бо він хоч і не читав Шкляра, але читав Фельдман. Правда, Фельдман читав не Шкляра, а Красовіцкого, але це не має значення. Заклик "Не спіть, убивайте де тільки можна московську нечисть" хоч і не стосується безпосередньо Хазяїна з його білорусько-польсько-татарським корінням, але більшість регіоналів уже не сплять, хвилюються і масово скуповують хатиночки на узбережжі Середземного моря.
Письменник міг спочатку обуритися, але потім згадав, які вісті напередодні розповсюдила преса: а) "Шкляр вдячний Ганні Герман за премію ім. Т. Шевченка"; б) "Герман високо оцінила мій роман"; в) "Герман захищає Шкляра". Я не знаю, чи при цьому Ганця передала вітання від Хазяїна і обіцянку віддячитися. Наприклад, допомогти з коштами на екранізацію. Але що саме її збитошна ручка могла сотворити такого листа, якось ніким під сумнів не береться. Не хочеться вірити, що оці типові для оточення Хазяїна фрази: "Шановний пане Президент! Засвідчую Вам свою повагу... Моя позиція, пане Президент, ніяк не стосується Вас особисто, але поки при владі є Дмитро Табачник, я не зможу прийняти премію", – творила рука письменника.
Тут, правда, Ганця, вибілюючи Хазяїна, трішки перестаралася, бо Табачнік до премії має такий самий стосунок, як Ганця до совісті. Одне слово – не приший кобилі хвіст.
Нашвидкуруч зрихтований лист розлетівся Інтернетом, а за кілька годин не забарилася і реакція Хазяїна. Таке враження, що останній тільки й чекав сигналу. А Василь Шкляр ледве-ледве встиг зіскочити з потяга. Хоча ще кілька днів перед тим тішився премії і привітанню з Адміністрації президента, дякував Ганці, членам журі і лічно комуністу Борису Олійнику,як дякували колись шевченківські лауреати уряду і партії, і про жодного Табачніка навіть не згадував. Зрештою, і Табачнік про Шкляра не згадав, аж допоки той не оприлюднив своєї заяви.
Частина українських патріотів стала бити браво на честь Шкляра, забуваючи при цьому, що сакраментальне питання "Чи взяв би Горліс-Горський премію від комуністів?" було озвучене відразу після того, як стало відомо про присудження премії Шкляреві. І письменник цілком слушно відповів, що не Янукович йому цю премію присудив, додавши: "У Верховній Раді у мене є ціла фракція прихильників, так само як і в адміністрації президента. Зокрема, Ганна Герман дуже високо оцінила цей роман".
Як тут ще раз не згадати чудові слова Ганни Герман: "Ми поводимося як інтелектуали". Причому у всьому, за що вони не візьмуться. Взялися за "Євробачення" – скандал, взялися за гречку – пропала, взялися за пшеницю – борошно в дефіциті, взялися за нафту – бензин підскочив.
Тепер ось взялися за літературу. Бо настав такий час, коли фельдмани і красовіцкі будуть керувати балом і казати під яку дудку маємо танцювати. Правда, антисемітизм вони вбачають вибірково, бо коли з вуст Чечетова вилетіла фраза про те, що "Голодомор в Україні організували ті, хто й революцію 1917-го", фельдмани вдали, що не дочули.
А от щодо Красовіцкого і очолюваного ним видавництва "Фоліо", то якось дивно з його вуст чути щось про ксенофобію, бо так, як він ненавидить українську мову – треба ще пошукати. Візьміть будь-яку перекладну книгу цього видавництва і вжахніться тому розмаїттю русизмів і неоковирностей, які там розквітають пишним цвітом. Та це й не дивно, коли взяти до уваги, що переклади хитромудрі видавці здебільшого роблять не з мови оригіналу, а з російської. Усі рекорди б’є якийсь таємничий перекладач В. Верховень, який перекладає і зі шведської, і з турецької. При чому, як перекладач, він ніколи не був помічений.
Ось, наприклад, перли з перекладу бестселера Стіга Ларссона "Чоловіки, які ненавидять жінок": "Вони розсталися", „Аніта Вангер замужем", „За першою сваркою пішли подальші передрачки", "Я найняв молодих хлопців з місцевого клубу нирців", "дівчина з доситьблагополучного середовища", "Постарайтеся мене зрозуміти", "Я видохся", "Ти можеш отримативідстрочку", "Основу зібрання складали", "Та він просто чокнутий", "По-вашому, Хенрік чокнутий?", "ти не тільки покидьок, а й чокнутий садист", "лихопомний і дріб’язковий дідько", "від молоді достариків", "поспілкуватися з кількома стариками", "Харієт удивляється", "біблейська школа громади "Світло життя", "у вісімдесяті роки балувалася", "відмічалися тоді в цих краях випадки знущання з тварин", "Лісбет купила в Стокгольмі парик", "безгоспна кішка", "хочу влаштуватися, сходити в крамницю і розглянутися", "дозволив комусь зі своїххлопаків розтринькати півмільярда на сумнівні об орудки", "якийсь новий хлопак", "Дивний хлопак", "Мікаель періодично здибувався з Вільямом", "її без упину канудило" і т. д. І це приклади лише з однієї книжки! Я хочу спитати бдітєльного Красовіцкого? Чи це не є фактом ксенофобії і ненависті до моєї мови? А видання ксенофобських творів Табачніка у вашому видавництві – це що? Не ксенофобія?
Деякі українські письменники уже одверто закликають до бойкоту "Фоліо". Зокрема Ірена Карпа в одному з інтерв′ю заявила: "З "Фоліо" у нас припинився контракт. Моя книжка була перекладена жахливо. Я не влаштовую автограф-сесії з цим російським перекладом. Мене ніхто не питав дозвіл на нього. Єдиний спосіб – бойкотувати, влаштовувати протести".
Подібне знущання з мови викликало б гучний резонанс у будь-якій цивілізованій країні. Але не в нашому Гондурасі, де захищені лише права табачніків, фельдманів і красовіцкіх.


Категорія: Статті та аналітика | Переглядів: 705 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 1
1  
Ну, от, оце воно! Хвала адміну!

Ім`я *:
Email *:
Код *:
РАДІО+TV+КІНО ONLINE
ОПИТУВАННЯ TEST
КУРС ВАЛЮТ ВІД ЯГОТИН ІНФО


Приватні оголошення
[17.08.2015]
Продам двухкомнатную квартиру в г.Яготине в районе ЦИНС
[12.08.2015]
Ліса будівельні
[07.08.2015]
Робота для водіїв в Польші
[06.08.2015]
Продам залізобетонні плити
[30.07.2015]
Продам саморобний зварювальний апарат
[30.07.2015]
Дитяче дозвілля
[28.07.2015]
Продаеться будинок
[28.07.2015]
Продаємо будинок
[28.07.2015]
Продається 4- к квартира у м.Яготин районі ЦИНСу
[03.07.2015]
продам зварювальний апарат


По категоріям
Статті та аналітика [135]
Новини Яготина та району [682]
Новини регіону [38]
Спорт [156]
Молодіжна сторінка [9]
Пошук
Календар
«  Березень 2011  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
 123456
78910111213
14151617181920
21222324252627
28293031
Архів записів
Логін:
Пароль:

mail