 Шановні відвідувачі. За згодою Юрія Винничука, ми відновлюємо друкувати його статті. Сьогодні подаємо дві статті : как нинє сбіраєтся вєщій Азар та плачі за втраченим коренем. У свою чергу Яготин інфо дякує пану Юрію за таку можливість.
Коли купуєш наш твердий сир, то там ніколи не вказуються ані барвники, ані стабілізатори. Коли береш наше масло, а в ньому провалюються пальці, то це певний знак, що там є рослинний жир. Ковбасні вироби взагалі отрута.
І чому я такий наївний? Ну, от хочеться вірити владі, а не можу. Хочу бути законопослушним, а не виходить. Прочитав новину: прем'єр вирушає в похід по магазинах. Ну, думаю – нарешті він побачить на власні очі, що робиться з цінами. Потім з'явилося повідомлення, що до візиту високого гостя перед магазином почали чистити сніг. Народ у коментарях відразу сприйняв це по-своєму: "Повезло магазину... Всю ночь будут перерисовывать ценники и ревизировать полки на предмет просроченного товара. Завтра на кассе буду сидеть кассирши с нереальным маникюром и накрахмаленными лицами..."Ага, думаю, несподіванки не вийшло. Це, блін, тільки Гарун ар-Рашид у казках, перевдягнувшись за дервіша, міг тинятися вечірнім Багдадом і придивлятися, як народ поживає. Теперішні султани і візири повідомляють про мету свого візиту наперед. Щоб не було несподіванок. Бо ану ж яка бурулька на кепку впаде.
Чесно кажучи, це скидається на содепівський маразм. Я ще пам'ятаю оті транспаранти, які висіли на кожному кроці "Продовольственную программу в жизнь!", а жизнь крутила дулю. А ще були візити різних маленьких і великих партайґеноссе. До їхнього приїзду нашвидкуруч фарбували траву в бадьорий зелений колір, малювали паркани, засипали калюжі асфальтом, а ями на асфальті чорноземом, а до приїзду Горбачова навіть із переляку посадили ялинки просто в асфальт. Коли ж таке прєдставітєльноє лицьо забажало відвідати ринок або крамницю, то там уже прилавки просто таки ломилися від усякої всячини.Правда, купити її було неможливо, бо до крамниць запускали тільки обкомівців та кагебістів, а коли начальство поїхало, то усе з прилавків, як ота язиком злизала, котра з бальшим ухоженим вимєнєм. І от читаю я повідомлення про те, як Азаров нарешті провідав супермаркет і вийшов звідти задоволений. Ну чисто, як в старі добрі часи, бодай би вони не верталися.Таке враження, що Янович безнадійно застряг у 1980-тих роках і тепер його звідти навіть за оте місце, про яке Кучма часто згадував, не витягнеш. Він знову не помітив зростання цін. Не хочеться вірити в перемальовані цінники, але як тут не повіриш? Одного разу Азаров уже побував на ринку. Сталася ця історична подія у липні 2011 року. Під час показового візиту на ринок "Столичний" у Києві прем'єр побачив, що "капуста коштує по 80 копійок за кілограм, картопля молода по 3 гривні, а огірки по гривні" і закликав усіх купувати продукти на цьому ринку. Але вийшов конфуз, бо згодом з'ясувалося, що то були ціни лише для оптових покупців. А вроздріб ніхто не збирається за такими цінами торгувати. А недавно я мало не беркицьнув: у січні Азаров заявив, що упродовж минулого року ціни на овочі, яйця, цукор, рис, продукти переробки зернових, молоко та молочну продукцію, масло знизились на 7-22 %.!!! Ну то ж треба! То чому ж тоді масово завозять продукти з-за кордону? Уже все везуть – і молочні вироби, і борошняні, і овочі, і фрукти. Ще тільки хліб не везуть. Але якщо везуть, то значить, що там усе це дешевше? Чому ж так виходить, що у Польщі Словаччині, Угорщині і Чехії, звідки везуть на Західну Україну молоко, сметану і сир, усі ці продукти дешевші, якщо а) робоча сила там дорожча і б) закупівельна ціна на молоко у селян і фермерів значно вища, ніж у нас? Не кажу вже про дорожчий бензин, вартість перевезень і т. д. Наші ж молокозаводи купують молоко просто за безцінь. Уже вода дорожча. А продають утридорога. Та ще й хімічать. Недавно мій знайомий, чий родич працює на одному молокозаводі, каже мені: "Ти ж тільки не купуй їхнього молока, бо вони там сиплять хімію".
А хто не сипле? І як перевірити, якщо про перевірку треба попередити за 15 діб?
Це у Польщі серед ночі можуть приїхати на бензозаправку і взяти пробу бензину, а у нас зась.
У нас і до хліба додають таке свинство, що я волію сам хліб пекти. Уже 20 років маю маленьку японську хлібопекарню.
Працює як комп'ютер: тільки й того, що закинув інгредієнти, включив і займаєшся своїми справами, а хата за якийсь час наповнюється неповторними п'янливими запахами. А паска виходить така, як атомний гриб.
Та що там з Польщі – уже і з Німеччині, і з Австрії, і з Італії, з Іспанії та Португалії везуть до нас продукти.
Так і хочеться заволати: "Дарагой Нікалай Янавіч!!! Роззуйте очі! В якому світі ви живете? На якій планеті? Дайте і нам так пожити!"
Я оце сів і почав нотувати, що я купую з вітчизняних продуктів у магазинах. Овочі частково маємо з села, а частково з ринку, мед – у знайомого пасічника, м'ясо – у знайомого м'ясника, кроликів, птицю – теж.
Курей у супермаркетах не купую вже кілька років, довідавшись про "цілющі" властивості бройлерів. Борошно беру з млина. Крупи на ринку.
Масло, сметану, кефір, домашній сир купую польські. Твердий сир, сосиски, олію, йогурти, печиво, цукерки, шоколад, макарони, рис, каву, какао, чай, приправи, соуси, вино, пиво – усе це італійське або німецьке. Та я навіть морську сіль італійську беру!
Залишається хліб (інколи), молоко і цукор. Оце все, що я купую в магазині з вітчизняних продуктів.
Ні, я не помішаний на всьому імпортному. Я просто дбаю про здоров'я своєї родини. Коли купуєш імпортні продукти, то маєш на упаковці чітко виписані усі складники.
Коли купуєш наш твердий сир, то там ніколи не вказуються ані барвники, ані стабілізатори, ані консерванти, ані хлористий кальцій, хоча вони там є. Коли береш наше масло, а в ньому провалюються пальці, то це певний знак, що там є рослинний жир.
Але на упаковці про це ні слова. У молоці є теж специфічні додатки, аби довше не скисало. Як і в хлібі, і в сметані. Ковбасні вироби взагалі отрута.
То який вихід? От і доводиться мимоволі бойкотувати усе українське.
Ні, я не нарікаю, в Галичині прожити можна, бо є село, яке у всі часи, навіть у війну, постачало місто харчами. А як виживають люди на Донбасі, де сіл уже практично нема?
Чому не подумала влада про свій рідний регіон? Чому люди з Донеччини і Луганщини, приїхавши на свята в Галичину, ходили, як зачудовані по наших крамницях і ринках?
Виявилося, що попри усе, ціни у нас нижчі, ніж у них. Ото цурис! "І ти ще не задоволений?" – супить суворі брови прем'єр.
Ні! Ні! Нікалай Янавіч!!! Я задоволений. Усім задоволений. Тільки дуже прошу не приїжджайте до Львова. Бо після вашої стабілізації ми опинимося у прострації.
Плачі за втраченим коренемВ інтернеті з'явився блог, підписаний urb-a, "Почему украинцы не любят русских?" Написано цей текст російською і більшість відгуків та коментарів до нього теж російською. Але усі вони підтримують автора блогу.
А це свідчить про те, що російськомовний українець не обов'язково мусить бути прихильником діючої влади та прихвоснів Москви.Автор блогу вирішив пояснити росіянам, чому їх не люблять українці: "А собственно чего вы хотели? Вы продаёте нам свой вонючий газ по самой высокой цене в Европе, а после этого удивляетесь, что украинцы матерят вас везде и всюду?.. И ладно, если бы всё дело было в газе. Но ведь ваши кремлёвские поцыки еб.. мозги Украине не столько за газ, сколько во всём, что касается наших внутренних дел. Взять хотя бы язык. Ну, какое ваше собачье дело, на каком языке говорят в Украине? Чего-чего? Вы хотите, чтобы этнические россияне, проживающие в Украине, пользовались своим родным языком? Да ну! А вы предоставили такую возможность для этнических украинцев, живущих в России?..
А история? Какое ваше собачье дело, кто наши национальные герои? Наши герои, по крайней мере, воевали главным образом с оккупантами, а не с собственным народом. И почему вы постоянно упрекаете нас в том, что мы проводим антироссийскую политику, прославляя тех, кто сражался против Москвы?
Мы когда-нибудь обвиняли вас в том, что Россия проводит антиукраинскую политику, прославляя Пидора Первого, который вырезал Батурин и разрушил Запорожскую Сечь, или прославляя бл*дину Екатерину, которая ликвидировала Гетманщину, повторно разрушила Сечь и ввела в Украине крепостное право?"
Аргументи автора блогу вибудувані цілком грамотно, хоч і з матюками. Ну, такий стиль. Хоча мені теж інколи хочеться якесь міцне слівце вжити, пишучи про наші братні стосунки. Особливо, коли намагатися порівняти кількість антиукраїнських книжок, виданих у Росії, з кількістю антиросійських книжок, яка видана в Україні.
Фактично окрім книг В. Бєлінського ("Країна Моксель"), М. Штепи ("Московство") та перевиданих довоєнних творів Ю. Липи і Д. Донцова в Україні більше нічого неприємного для Росії у продажу нема. Хіба що зарахувати до сюди ще й книги про УПА. Натомість в Росії існує уже ціла бібліотека антиукраїнських книжок.
Досить прогулятися по Петрівці у Києві, аби побачити усе те розмаїття, яке рясніє на наших незалежних книжкових ятках! Тут тобі і секси, і гороскопи, і зцілювання, і антиєврейські трактати. Певна група ідіотів чекає нових вісток із Космосу.
Боги і пророки "Всєлєнной" час від часу передають їм свої повчання. Яким саме чином передають – невідомо, хоча я й намагався знайти у тих книгах бодай якийсь натяк. Очевидно, це становить таємницю видавництва, котре їх хутенько публікує, і ті, хто прагне в час Великої Катастрофи врятуватися, усе це справно вивчають, чистять свої чакри, бурмочуть мантри і лаштуються жити вічно. Благо, що пенсію справно виплачуть.
Гадаю, для таких людей існують спеціальні заклади, де вістки з Космосу приймати найзручніше. Там таки я б іще примістив авторів книг про прадавню "Русь". Беру в лапки, бо не йдеться про справжню Русь, а про якусь лише їм відому.
Один з авторів видав уже кілька книг, у яких доводить, що Атлантида – це Гіперборея, а Гіперборея – це Північна Росія. І дарма, що в часи цивілізованої і міфічної Атлантиди у тій Гіпербореї люди в шкурах на мамонтів полювали. Це все пусте. Головне – крута національна доктрина, відсутність якої почала росіянам дошкуляти із втратою України. Та не всі такі песимісти, щоб кинутися шукати своїх коренів поза Руссю. Є окремі ентузіасти, що не відступилися ще від Малоросії і так просто її не здадуть. А тому й з'являють видання, в яких автори намагаються довести всю штучність такого феномену як Україна. Привертає увагу той факт, що серед оцих викінчених шовінюг трапляються й наші питомі хахли.
Ну, от скажімо, книгу в червоній палітурці "Украина – это Русь" (Санктпетербург, 2000) упорядкував Михайло Туниця, народжений у Сваляві, а по війні – мешканець Америки. Або Андрей Дикий, чия "Неизвращенная история Украины-Руси" спочатку була видана на Заході ще в 1960-тих роках. Якийсь Русин нашкрябав "Второе нашествие яничар", Александр Север написав книжку "Русско-украинские войны" (2009) і т. д.
Усіх "скарбів" російської політичної думки й не перечислиш. Одні автори вже шукають коренів "неизвращенной Руси" на тамтому світі, а дехто ще топче ряст. Ще їх незалежність України турбує.
"Все великороссы прекрасно знают, что Малороссия, или "Украина" от Карпат до Кавказа с плодородным черноземом, с богатым Донецким бассейном, с плотным нселением и выходом в Черное море великолепно может существовать как самостоятельное государство без Великороссии, но что последняя, загнанная в Сибирь и тундры, отрезанная от Черного моря и прижатая к берегам Ледовитого океана, не может обойтись без Малороссии", – цілком слушно пише один такий мислитель, доходячи висновку, що протягом усього існування російський народ ніяк не може забути про те, що він заселяв спочатку саме той простір, який зараз називається Україною.
"Упорная, настойчивая разлагающая работа украинских сепаратистов над выработкой "украинского" языка достигла некоторых результатов благодаря широкой и щедрой поддержке всех врагов национального единства русского народа... Украинский язык уже как-то (!) составлен, на нем пишут разные произведения литературного и научного характера и переподают его в школах...
С полной уверенностью можно предвидеть, что с прекращением насильственных мер украинизация сама собой остановится и отпадет, как сыпь после выздоровления от заразной болезни", – пророкує другий автор.
И вполне законный, логичный и простой ответ на это недоумение может быть только один – украинской национальности и, следовательно, украинского народа как такового в природе не существует. Есть русский народ, живущий на необозримых русских просторах, включая и Украину, который желает жить мирно и дружно в едином госдарстве...
Но существует "украинская" выдумка, эксплатируемая небольшой группой людей, одни из которых верят в нее как в действительность, а другие расчетливо пользуются ею в своих личных и политических целях.
Как всякая выдумка, особенно политическая, так и "украинская", оказывается мертворожденным плодом оторванной от народа небольшой групы людей, и несмотря на наукоподобную маску исторического и лингвистического характера, под которой хотят ее скрыть, она не может обмануть трезвую народную мудрость", – вістить третій.
Що це, як не свідчення меншовартості? З Україною ми – Росія, а без України – уже невідомо хто? Україна, як цвях у чоботі – муляє і муляє.
Джохар Дудаєв колись згадував свою службу в авіації, де у нього були чудові дружні стосунки з росіянами, але щойно мова заходила про якусь більшу автономію для Чечні – все, їх відразу клинило, вони вибухали, і товариські стосунки руйнувалися.
Тобто з росіянином можна гарно посидіти, випити і закусити, але не дай Боже торкатися уразливих тем. А найуразливішою темою і досі залишається одна: братній ми чи не братній народ; один у нас корінь чи не один.
Комуністи і регіонали переконані, що корінь один. Бо так і батька Путін каже. Він по коренях спец. Хоча з тим єдиним коренем трохи кумедно виглядає, бо ми як сиділи, так і сидимо на своєму корені і ніколи від нього не відривалися. Аж раптом з'явилися бажаючі підселитися і організувати комуналку. Хоча ми оголошень "Здаємо квартиру і спільний корінь" не вивішували.
Росіяни після стількох сторіч великоросійської пропаганди, яка забивала їм мізки про "вєлікую Русь", ніяк не можуть отямитися. І як же ж оце діткам пояснювати, чому "Владімір Красноє Солнишко" опинився "в чужом краю"? І чому Ілля Муромець похований у Києві? І як йому вдалося за п'ять годин прибути до Києва, їдучи з Мурома? То, може, це не той Муром, що на Півночі Росії, а той Муром, що на Чернігівщині?
Тому цілком зрозуміло, що з'являються оті історико-фантастичні книжки, які розповідають про древність російського народу і міфічну Гіперборею. Бо дуже вже хочеться бути древнім, навіть з втраченим коренем.
|
