Днями,низка засобів масової інформації розповсюдили думку народної депутатки від провладної партії "Слуга народу" - Третьякової стосовно фінансування організацій, які займаються діяльністю спрямованою на допомогу людям з інвалідністю : УТОГ ( Українське товариство глухих) та УТОС ( Українське товариство сліпих ). Матеріал вже збурив численних представників згаданих організацій.Адже їхнє бачення не збігається з позицією нардепа.
        У продовження теми, пропонуємо вашій увазі думку заступника Центрального правління Українського товариства сліпих - Михайла Новосецького.
Всеукраїнська організація інвалідів «Українське товариство сліпих» було створено державою як єдина всеукраїнська організація ще 4 червня 1933 року. Вже тоді у важкі роки (Голодомор) влада радянської України створила для сліпих громадян Всеукраїнську організацію. Це було зроблено не від любові політиків до сліпим громадян, а виходячи з того, що для сліпих людей необхідно багато спеціалізованих умов: якщо виробництво, то спеціальні обмеження для безпечного проходу, підходу до обладнання, спеціальне обладнання з пристосуваннями, на яких працюють сліпі, якщо це клуби, багато особливого для роботи гуртків, секцій, якщо спортивні секції, то спеціальні шахи, шашки, м'ячі і т.д.
            Ось, тому, державні чиновники дозволили сліпим громадянам об'єднатися і створювати самим своє товариство «держава в державі». Таким чином, поступово, рік від року УТОС з артілей, майстерень, кооперативів поступово виростав, створюючи свої цехи, підприємства, клуби, гуртожитки, бібліотеки, бази відпочинку, свою пресу, реабілітаційні центри. Все це було спеціально пристосоване для незрячих громадян. Працівники цих установ своєю працею десятиліттями надавали і надають незрячим громадянам певні соціальні послуги. Наприклад, ми самостійно з фінансовою підтримкою держави друкуємо брайлівський літературу, озвучену літературу та поширюємо її по нашим бібліотекам. У наших гуртожитках створені умови для комфортного проживання сліпих - діти приходять зі шкіл-інтернатів, іноді сліпнуть дорослі і їм ніде жити - ми їх теж розміщуємо в гуртожитках. У наших клубах працюють гуртки, де займаються незрячі, проводяться огляди, конкурси, фестивалі. Спортивні секції проводять тренування незрячих спортсменів, влаштовують змагання. Бази відпочинку УТОС будуються таким чином, щоб незрячі могли самостійно там пересуватися, щоб відпочинок був комфортним. Наші організації працюють як соціально-реабілітаційні центри, надають певні соціальні послуги, проводять заходи, працюють з місцевою владою щодо поліпшення  міської інфраструктури, доступності транспорту і т.д.
УТОС охоплює своєю діяльністю всю територію нашої країни. Практично скрізь, де проживають незрячі, є міжрайонні організації, які опікуються проблемами незрячих людей, працюють над поліпшенням їхнього добробуту, поліпшенням інфраструктури, надають різну, але необхідну допомогу. Це всього близько 200 структурних підрозділів УТОС, в яких працює приблизно 1200 фахівців, велика частина з яких - люди з інвалідністю.
          Чим же ми відрізняємося від інших Всеукраїнських організацій інвалідів? З першого погляду ми всі рівні, про що говорить Галина Третьякова. ЇЇ тезу - всі повинні бути в рівних умовах. З першого погляду начебто все правильно, про це говорять багато норм чинного законодавства, але придивившись глибше ми бачимо, що практично всі громадські організації інвалідів об'єднують людей з інвалідністю, які десь працюють або не працюють, проживають вдома. Це структури, в яких немає матеріально-технічної бази, гуртожитків, клубів, бібліотек, баз відпочинку і т.д. У них структура, коли більшість офісів - це особисті квартири активістів і проводять вони свої заходи, влаштовуючи семінари, конференції, круглі столи, фестивалі в орендованих приміщеннях, куди вони за державну підтримку з'їжджаються, наймають лекторів, організаторів, оплачуючи житло і харчування. Тобто, це разові заходи, які організовуються і проводяться за рахунок державної підтримки на їх діяльність і на які вони, як правило, з'їжджаються, проводячи їх в різних місцях з різною тематикою і чисельністю учасників. Все це, безумовно, потрібна і корисна робота для тієї чи іншої категорії людей з інвалідністю. Але, ось, у сліпих громадян є своя специфіка - їм постійно необхідний супроводжуючий, вони за певний час самостійно вивчають дорогу від будинку до офісу або до свого підприємства, тобто те, що для іншої людини взагалі не становить труднощі. Людина із зором самостійно може поїхати в своєму місті в будь-який магазин, клуб, бібліотеку, майстерню і т.д. А як незряча людина? Але ж у нього такі ж потреби. Він теж хоче жити повноцінним життям. Ось саме для цього і створений був УТОС і держава дозволяла йому майже 90 років будуватися, розвиватися, вдосконалюватися.
        Але з приходом ринкової економіки, конкуренції виробників товарів, коли ціни на товари встановлює ринок, а не чиновники, наші підприємства, де працюють незрячі, відразу ж стали неконкурентоспроможними, тобто, практично, працюють з нульовою рентабельністю. Ось, тому, всі ці десятиліття держава нас підтримує, надає фінансову підтримку не на проведення: семінарів, круглих столів, конференцій, а на постійну роботу співробітників гуртожитків, клубів, бібліотек і т.д.
        Невже цієї різниці не бачить Галина Третьякова? Невже її не бачить заступник міністра соцполітики Віталій Музиченко? Як же вони, перебуваючи на таких посадах, можуть твердити про однакове підході до всіх організацій? Адже така структура є тільки в УТОС і УТОГ.
          Ми розуміємо керівників інших Всеукраїнських організацій інвалідів. Сьогодні вони мають не дуже велику фінансову підтримку від держави і їм, безумовно, буде краще, якщо її розділять порівну між усіма. Той, хто сьогодні проводив 5-7 заходів на рік, завтра, маючи більше грошей, проведе 15-20 фестивалів, круглих столів, семінарів, а ось ми, не отримавши підтримки на оплату праці працівників вищевказаних установ (клубів, бібліотек, гуртожитків) просто зупинимо їх діяльність. Хто буде задарма працювати? І що ж буде зі сліпими громадянами? Так, вони просто будуть залишатися замкнутими в своїх квартирах. Хіба вони зможуть самостійно відвідувати ті установи, які вони мають можливість відвідувати сьогодні - тобто, пристосовані для них. Або держава зможе їм щось запропонувати натомість? Що, сьогодні є можливість надати незрячим громадянам такі ж послуги в державних установах? Або сліпі самі зможуть туди добиратися?
         Шановні чиновники, саме чиновники, а не державні діячі, ми дуже просимо вас не ламайте те, що створювалося десятиліттями. Його дуже легко зламати, змінити, переобладнати, залишивши без допомоги, але натомість не буде нічого.
           Ми також хотіли б звернутися до інших Всеукраїнським організаціям. Ми бачимо вашу роботу. Ви багато заходів робите для своїх людей з інвалідністю, але пробуйте аргументовано довести нашим чиновникам, щоб фінансова підтримка ваших заходів була достатня. Дуже легко відібрати у інших і перерозподілити.
           Ми дуже сподіваємося, що наш голос і наші аргументи будуть почуті і не буде дискримінації незрячих громадян за соціальною ознакою.