 Ото було життя! Сім років тому. Як згадаю... Романтика! Те, що Львів жив помаранчевим життям, нікого не дивувало. А от Київ! Кияни раптом відчули себе однією великою родиною і дарували при зустрічі усмішки, якщо бачили, що й ти маєш помаранчеву стрічку чи іншу ознаку. А траплялися речі, які просто по-людськи розчулювали.Під час вистави "Отелло" в театрі ім. Івана Франка, де роль Отелло виконував Анатолій Хостікоєв, а Яго – Богдан Бенюк, певну драматичну роль грала й хустинка, яка у фіналі мала свідчити про зраду Дездемони. І ось в одній сцені Отелло-Хостікоєв, ніжно спілкуючись із бідолашною Дездемоною, раптом раз! – висмикує з кишені хустинку ЖОВТО-ГАРЯЧОЇ БАРВИ!!!Зала впадає в екстаз і плескає навстоячки. А згодом ця хустинка з'являється ще і ще, і тоді, коли актори вийшли на прощальний уклін. А коли уже вийшов на авансцену один Хостікоєв і підняв руку з хустинкою догори, як у якійсь революційній виставі, то зала знову вибухнула оплесками, і очі у всіх світилися радістю. І коли вже куліси закрилися і народ почав виходити, несподівано з'являється з-за куліс рука Хостикоєва з тою ж хустинкою і махає на прощання. Зараз це, може, нікого й не зворушить. Але тоді... тоді це мандрувало з вуст у вуста...Або "Вісті Першого Національного" – єдина інформаційна програма на українському телебаченні, адаптована для глухих. Наталя Дмитрук проігнорувала текст, який прозвучав про підсумки ЦВК, і повідомила своїм глядачам: "Результати ЦВК є сфальсифікованими. Не вірте. Наш Президент – Ющенко. Мені дуже прикро, що до цього доводилося перекладати неправду. Більше я цього не робитиму. Не знаю, чи побачимось".Ганна Герман у своїй книзі описує, як її, героїню, натовп мітингувальників змушує почепити на машину помаранчеву стрічку. Та пригода трапилася саме з нею. Але вона воліє не згадувати іншого інциденту: коли під час прес-конференції у штабі Януковича побачила на журналістові "Української правди" помаранчеву стрічку і розлютилася: "Або зніміть цю стрічку або забирайтеся геть!" А що він відмовився, то покликала керівника прес-центру і той силою зірвав стрічку. Аж не віриться, що ця дама колись працювала на радіо "Свободі".А потім розпочалася Велика Помаранчева Буржуазна Революція. Я без іронії. Бо там, де відбулася буржуазна революція, люди й живуть заможно, а де пролетарська – живуть по-жебрацьки. А що Помаранчева революція саме буржуазна, засвідчила активна участь Києва, підтримка протестантів підприємцями і чиновниками, багатими людьми, які привозили на мерсах і джипах харчі й теплий одяг.Легенди Майдану розповідали про шикарну жінку в дорогих хутрах, яка приїжджала на джипі і допомагала своєму охоронцеві роздавати рукавиці, черевики, спальники, про крутого молодика з цепурою на шиї, який привіз для львів'ян, що ночували в автобусах, кілька десятків новісіньких ковдр, а потім – валянки і мокроступи, допитуючись щоразу:"Гаварітє, рєбята, чьо нада", про таксистів, які безкоштовно підвозили бабусь із млинцями і пиріжками, про офіціантів, які вибігали з ресторанів із канапками. Не було ліку усім цим розповідям, які розчулювали, брали за живе і сповняли надією, що період аморфності, незібраності нації, період відсутності патріотизму позаду. Кияни, яких було прийнято вважати ситими котами, яким начебто начхати на якісь протестні акції, які від прибиральниці до державного чиновника не мали на що жалітися, і які на всі попередні заклики опозиції рекрутували на площу не більше кількох тисяч, раптом вийшли у такій вражаючій кількості, що це потрясло світ.Сотні тисяч киян стояли на Майдані в перші дні революції, доки не прибула підмога з інших регіонів. Без киян Помаранчева революція могла й не відбутися. Навіть якби геть уся Галичина разом із Волинню й Поділлям пригнала до Києва, влада мала б повне права назвати усе це путчем і окупацією.А та ніч, коли усі чекали втручання військ? Чи можна забути ці тривожні серйозні обличчя людей готових на все – на битву, на жертву, на смерть... Заради кого? Звичайно, заради себе, своїх дітей, але і заради тих, хто їх опісля зрадить. А як забути історичний спіч першої леді? "И хочу вам сказать, шо эти апельсинки не простые, а наколотые. Люди берут апельсин, съели – взяли другой. От! И она тянется и тянется – рука. Сейчас я ехала сюда – были новости. И сказали – на площади массовое отруення почалось. Частые случаи обращения в больницу. Людей везут с менингитом! До чего мы дожили!"Більше ми відтоді спічів первої леді не чули. А жаль. Не втік від неї далеко і намісник Києво-Печерської лаври єпископ Павло сказавши, що священикам на Майдані не місце, бо там „божевільний натовп". Тобто, якщо священики підтримували „помаранчевих" – це божевільний натовп, а якщо супроводжували у церковних походах біло-голубих з портретами Нікалая і Сталіна – усе нормально. Але панотець також заявив, що „обзивати Януковича тюремником не можна, оскільки в людини, яка виросла сиротою, може статися будь-що". А відтак навіть з'явилася „Молитва верных чад канонической Украинской Православной Церкви за раба Божьего Виктора Януковича", в якій просилося Господа покарати заколотників. Господь рабів божих не послухав, зате п'ята колона пожвавилася і звернулася до Кучми „как можно быстрее издать приказ о проведении 24.12.2004 г. парада казачьих войск на ул. Крещатик". Наскільки українськими мали бути ці козацькі формування свідчить такий пасаж:"Воспитывать у личного состава казацких полков уверенность в победе, что их дело правое и они победят, за ними народ Украины. Пример в истории убедительный есть: поход Минина и Пожарского с народным ополчением на Москву для разгрома польских интересов". А далі: „Пропагандистские мероприятия вести под лозунгом: "Отечество в опасности! Отразим угрозу единству государства и перерождения нации!"Завдання для ополчення ставилися дуже конкретні: "Разблокировать от сторонников Ющенко правительственный квартал, резиденцию Президента, Верховную Раду и взять под охрану казацких подразделений... К 23.12.04 очистить ул. Крещатик от атрибутики и сторонников Ющенко для подготовки к параду. Установить казачьими подразделениями контроль над вокзалами, автовокзалами речным вокзалом, дорогами в Киев на ближайших постах ГАИ и не пропускать в столицу сторонников Ющенко с оранжевой атрибутикой, под предлогом, что в столице сейчас неспокойно, готовиться антиконституционный переворот... Остановить ползучий антигосударственный переворот возглавляемый кандидатом в президенты Ющенко В.А. и его ближайшими помощниками и обеспечить победу на перевыборах Януковичу В.Ф. Надо действовать быстро, энергично и решительно, тогда победа будет за нами!"А доля Юлі запрограмована була ще на плівках майора.Янукович: "Ну, а стерву эту...".Кучма: "Я сейчас ее России подарю. Так, чтобы не было вопросов с Международным валютным фондом, то, конечно, уже бы давно ее отправили».Янукович: «Но этого делать ни в коем случае нельзя, чтобы на районную администрацию вышел эксперт Минфина. Это вообще – изобьют просто власть».
Кучма: "Это же придумала Юля, бл...дь".
Янукович: "Это кошмар! Они просто разобьют власть".
А потім були теледебати і Янукович промовив віщі слова: "Це нас хвилює, ми повинні забезпечити, щоби наші громадяни себе відчували в небезпеці".
Збулось! Ну, чим не Нострадамус?
БРАТСЬКІ ОБІЙМИ МОСКОВСЬКОГО СПРУТАА заки там у Європі напружують мізки, як би то усе владнати, північний сусід не дрімає, а пре, як танк, зі своєю росінтеграцією. Розмаїті емісари практично днюють і ночують на теренах нашої незалежної, збурюючи народ і готуючи платформу для п'ятої колони. З метою загребти Україну своїми братерськими мацаками відбуваються різні невинні на перший погляд збори, презентації, читаються лекції. Гості із Москви при цьому не забувають розписатися у своїй великій любові до України, перш ніж заспівати нову-стару пісню про те, що нам „надо жить вместе".Побувала в Україні восени й Татьяна Полоскова, "доктор политических наук, сопредседатель Московской региональной группы "Интернациональная Россия" Общероссийского народного фронта" та провела у різних містах Сходу і Півдня кілька збіговиськ. Та й не просто збіговиськ, а „учредительных собраний общественно-политического центра "Интернациональная Россия". Публіка на такі "зустрічі" була підібрана відповідно, хоча вхід і був вільним, але майже усі прийшли за попереднім запрошенням. Тому й дивуватися нема чого, що усі виступаючі були тієї ж думки, що й гостя з Москви: "Практически все выступавшие говорили о том, что распад СССР был колоссальной ошибкой, что Украина и Россия должны быть вместе, что надо извлечь уроки из прошедших двадцати лет жизни врозь и начать строить союзнические отношения между Россией и Украиной "с чистого листа", учитывая все уроки прошлого, и позитивные, и негативные", – радісно звітувала пізніше мадам Полоскова. При цьому розмріялася навіть про референдум, який на її думку реально задемонстрував би бажання українців жити знову в Союзі.Імперська логіка московських гостей проста і дохідлива: де ступала нога русскаво салдата – там і русская зємля. „Да, лично я считаю Украину своим домом, – заявляє мадам. – По одной простой причине: за свободу и независимость Украины в годы Великой Отечественной войны воевал в танковых войсках мой дед. На украинской земле похоронены мои земляки – уральцы".За такою логікою рідним домом для Полоскової мало б стати ледь не пів Європи. То ми, українці, не вміємо проявляти свої імперські амбіції, а теж могли б. Якщо згадати про князя Олега, який прибив свого щита на брамі Царгороду, й козаків, які човпли турків на їхній таки землі, то й Туреччина для нас рідний дім.Але ж, ясна річ, задля майбутнього об'єднання двох братських народів потрібна теоретична база. Тому-то й покладено на товариша Табачніка світла місія ревізії історії. А Президент Росії Дмитро Мєдвєдєв уже й поквапився запропонувати Україні та Білорусі разом з Росією відзначити у 2012 році 1150-річчя російської державності. Бо „у нас спільні історичні та духовні корені". Цю ж саму думку висловлюють і нові підручники міністерства освіти.Наука тут просто відпочиває. Бал правлять дилетанти. Російська державність 1150 років тому – це шизофренічна маячня.Народ, який в давнину називався "Руссю", нічого спільного не мав і не міг мати з московським народом, бо виникнення московського народу фіксується найраніше у XII ст. Тобто розділяє нас чотири століття. У той час, як руський народ виник зі змішання слов'янських племен, то московський утворився в XII ст. з фінських і тюркських племен. Всього в етногенезі московитів взяло участь 15 племен уральської раси і невелика кількість слов'янських переселенців з Новгорода та з області кривичів, радимичів і в'ятичів.І це не фантазії українського націоналіста, бо до такого висновку дійшли ще у ХІХ ст. імперські російські історики. Це підтверджують і висновки антропологів та археологів. Їхні праці і джерела, які їх цитують, є у вільному доступі в Інтернеті. Пошлюся при цьому бодай на працю А. Чигирина „Украинский вопрос" (1937), де зведено докупи безліч джерел з точною адресацією.Професор Московського університету, антрополог Є. Чепурковський (1871-1950) встановив, що східний великорос – етнографічний тип спільний з мордвою, черемисами і башкирами; великороси, які живуть по вододілах, мають тип, що наближається до литовців, зирян і перм'яків. Українець же – абсолютно інший етнографічний тип, близький до своїх сусідів на заході.Археологи граф Уваров, Савельєв і Спіцин на підставі дослідження близько 7 тисяч могил ѴІІІ-ХІІ ст. у Володимирській і Ростовсько-Суздальській областях дійшли одностайного висновку, що колонізація цих областей почалася у IX ст., швидше за все із землі кривичів. Курганів руських і середньоруських племен у Володимирській області – нема. "У курганах XI і XII ст. київські речі є, але киян в них нема" (!!!) (Спицын. Владимирские курганы. 1905). Що руський і московський народи не мали в давнину нічого спільного і що етнічне походження обох народів різне, детально виклали у своїх наукових працях А. Спіцин, А. Пипін, А. Корсаков, В. Іконніков, а пізніше А. Пресняков, М. Любавскій, М. Грушевський, Ф. Вовк та ін.Наведемо бодай одну цитату зі статті російського академіка Ф. Корша: "Отличия украинцев от прочих славянских народов так очевидно, что о них не стоит и говорить. Что же касается их отличий от «державной народности» (великороссов), то они обнаруживаются: 1) в языке, который... распадается на наречия и говоры, независимо от разветвлений великорусского языка; 2) в физическом складе, точнейшее определение которого дело антропологов, но достаточно типичном для того, чтобы можно было отличить украинца от великоросса с первого взгляда; 3) в особенностях духовных: своеобразном юморе, впечатлительности, чувствительности, живом воображении, предпочтении образов умозрению; 4) в бытовых чертах на столько разных и устойчивых, что они сохраняются и там, где украинцы живут среди великорусского населения. Все эти отличия нельзя не признать существенными, потому что выработаться они могли только в течение многих веков отдельной от великороссов жизни и потому выдержат, конечно, и еще много веков, изменяясь лишь в кое-чем под влиянием общечеловеческой культуры" ("Украинская Жизнь", 1912 г.).Але й сучасні антропологи, як от В. Абрамов, професор МГУ, у праці "Применение количественных методов в исторических исследованиях Поволжя" пише: "средне-волжское и северо-восточное русское население, антропологически гораздо ближе к местным тюркам, чем к русским группам из других зон... Также подтвердился вывод о близости антропологических параметров горных марийцев и северо-восточных русских... Все русские группы проявляют антропологическую близость к коренному населению региона: верхневолжские к терюханам, донсурские к мокшанам и эрзянам, северо-восточные к горным марийцам и чувашам, средне-волжские к татарам".Що ж до відмінності української і великоросійської мов, то і це питання після довгих суперечок і філологічних досліджень, було вирішене. У 1906 р. за пропозицією Ради Міністрів Академія Наук обрала спеціальну Комісію, яка дійшла висновку:"Таким образом, исторические условия содействовали полному разобщению Юго-Западной России (Украины) и области, занятой великороссами: отсюда существенные отличия в языке обеих народностей — великорусской и малорусской. Историческая жизнь этих народностей не создала общего для них языка; она, напротив, усугубила те диалектические отличия, с которыми предки малороссов, с одной стороны, великороссов — с другой, выступают в начале нашей истории. И, конечно, живой великорусский язык, на котором говорить народ в Москве, Рязани, Ярославле, Архангельске, Новгороде, не может быть назван «общерусским» в противоположность малорусскому языку Полтавы, Киева и Львова".Тому балаканина про „русский мир" – це теж маячня, бо Росія до "руського світу" має такий самий стосунок, як Зімбабве до англійського.
|
