 У 2000 році, мандруючи по Америці, я опинився у Філадельфії, де мав презентацію книжки. Опісля мене українська громада, переважно вихідці зі Львова, запросила на "празник" так у нас називають день того святого, чиїм іменем названа церква. І то була єдина православна церква в Америці, яка дотримувалася старого календаря, всі інші уже святкували Різдво та Великдень з католицьким світом. Хотілося б, звичайно, дожити до того часу, коли й ми пристосуємося до більшості, бо чекати, що більшість пристосується до нас – марна справа. Виходить якийсь ідіотизм: римський язичник Гай Юлій Цезар, за юліанським календарем якого ми живемо, ближчий для нас, аніж папа римський Григорій ХІІІ. Але повернемося до Філадельфії. Після двох місяців харчування по екзотичних рестораціях – індійських, китайських, таїландських, мексиканських, ефіопських і т. д. – вся та їжа уже стояла мені впоперек горла. Ціле щастя, що я забрів у Філадельфії на ринок, де торгували еміші, які відмовилися від чудес техніки, їхня кухня виявилася куди поживнішою, а найбільшу радість мій шлунок відчув від маслянки. Я пив її щодня по літру і навіть, коли вертався додому, то привіз трилітрову каністру. Ви зустрічали ще когось, хто б з Америки віз окрім книг, китайські чаї, рисові макарони і маслянку? Якби я був Рильським чи бодай Павличком, то обов'язково написав би "Оду про маслянку", якої у нас, на жаль, неможливо купити, а те, що продають під цим святим іменем – неймовірне свинство. Але маслянка – це тільки ліричний перехід до тієї гостини, на яку я потрапив. Отже привозять мене на празник, і що я бачу? Таке враження, наче я опинився у Львові: знову ваблять око застиглі ставки холодців, звиваються вужами вуджені й печені ковбаси, тарелі пишаються кружальцями шинок і сальцесонів, а на довершення ще й салат олів'є. Та найбільше я здивувався не цьому, а тому, що усю ту вудженину хлопці готували самі, а вудили у лісі, бо якщо у межах міста розпалити багаття, то 200 доларів штрафу гарантовано. Уявляєте, який треба мати пієтет до традицій, аби не пошкодувати зусиль і не полінуватися збавити цілий день? У Галичині ми маємо тверде правило щодо свят, яке сформульоване було ще в давнину: "застався, а вистався". Себто – позич, а стіл у тебе повинен ломитися. Недарма, коли американці стали частіше до нас приїжджати у другій половині 1980-тих, то дивувалися: "А що то кажуть, що у вас біда? Та у нас такі столи накривають хіба на весілля!" І ніхто ж їм не пояснив, що інколи господарі, які приймали таких високих гостей, мусили економити, а то й позичати. Одна з активних коментаторок моїх опусів під ніком "Елена" запитала минулого разу: "А что, слабо пану Юрию, организовать празднование Рождества на манер родительских? И вопрос не в количестве этажей в домике и не в возможности прикупить полсвинки к праздничку. Проблема в другом: языком трепать мастаков хоть отбавляй, а вот выложиться физически и морально в честь великого праздника, да так, чтобы помнили – это не каждый сумеет. Вопрос не в мове и не в москальстве. Светлые праздники не удаются не в меру желчным людям. Так что вспоминайте, пан Юрко, вспоминайте. А что ещё вам остаётся? У вас уже всё было..." У цій фразі не тільки намагання вжалити, але й прихована надія на те, що так воно насправді і є – нічого більше крім спогадів не залишилося. Однак я уже пояснив, яким життєвим принципом керуються галичани. Тому традиції для мене святі, тим більше, що підростає син, який мусить увібрати в себе увесь той чар Різдва, який увібрав я. І купити пів свині двічі на рік перед Різдвом і перед Великоднем за 2-3 тисячі гривень – не така вже й жертва, я це роблю регулярно. І разом із моїм товаришем, доктором медичних наук, а тепер ще й академіком, Віталієм Зарембою, напередодні кожного свята вудимо наші м'ясива. І цей процес, який триває цілий день, неймовірно захоплюючий. Родина моєї дружини, яка приїжджала до нас на Різдво з Мурманська, опинилася на чужині після Чорнобиля. У Мурманську, ясна річ, жодного Різдва нема. Там Різдво нічим не відрізняється від актябрскіх празнічков – занял, випіл, атрубілся. Місцеві українці, звичайно, дотримуються традицій, але тільки у своїх домівках. Тому пів України і чимало гостей з Росії їдуть на свята у Галичину, бо тільки тут можна відчути СВЯТО. Однак та сама Елена не може змиритися з тим, що у НИХ усе не так, як у НАС: "И просто диву даёшься, неужели галичане приватизировали право и на пасхальные куличи? Или пан автор до сих пор считает, что в русских городах-деревнях религиозных праздников не отмечают? Странный этот пан Винничук, почти как Азаров..." На відміну від тов. Азарова я володію усіма слов'янськими мовами. А ось щодо релігійних свят, то що ж – так воно і є. Росіяни – єдиний слов'янський народ, який не має своїх коляд. І лише на початку ХХ ст. було створено кілька авторських та перекладних коляд, які ви легко відшукаєте в Інтернеті. Однак народ їх ніколи не виконував, а ближче до Нового (старого) року росіяни співали "овсени", які нічого спільного з колядками не мали. Я розумію, що така інформація може викликати у декого обурення, тому пошлюся на авторитети. У "Краткой литературной энциклопедии" читаємо: "КОЛЯДКИ — святочные народные песни. К. широко распространены у украинцев, в меньшей мере у белоруссов, у русских встречаются сравнительно редко и то большей частью в виде так наз. "виноградья", т. е. в виде величальных песен с традиционным припевом: "виноградье, красно-зелено мое" (колядки у русских повидимому вытеснены вследствие особо сильной борьбы с ними церкви и правительства)". А ось "Энциклопедический словарь Ф.А. Брокгауза и И.А. Ефрона": "Коляда – цикл народных рождественских праздников, игр и песен. Малорусская колядка — рождественская величальная песня, затем само славленье, самый обход с такими песнями (колядованье) — примыкает к малорусскому же узкому значению слова Коляда. Слово К. происходит от греческого καλάνδαι и латинского calendae и встречается у всех народов, находившихся под прямым или косвенным влиянием Рима..." Те саме стосується щедрівок, які виконували після Різдва, їх теж у Росії не знали: "Вне пределов Белоруссии и Малороссии нет и термина щедривка или ему соответствующего. Лучшие колядки сохранились в Галиции у карпатских горцев..." Але далі у тому ж словнику натрапляємо на фразу: "Великорусские колядки сравнительно редки". Ага! – втішиться Елена. Таки є! Ну, що ж беремо книгу "Поэзия крестьянских праздников" (1970), де опубліковані російські обрядові пісні, і переконуємося, що колядували в Росії лише у прикордонних з Україною областях, там, де жили українці – на Кубані, Курщині, Вороніжчині – та й коляди ці були українські. Ось приклади.
Ходя-походя месяц по небу
Святый вечор добрым людям.
Клича-поклича зарю за собой.
А ось щедрівка з Вороніжчини:
Як на ричци, на Ордане...
Припев: Щедрый вечер, добрый вечер,
Добрым людям на здоровье.
Божия Матерь ризы брала...
Она брала, тай махала,
Тай на калынку позакидала.
Де ж взялися ангелята,
Взяли ризы та на крылята,
Понесли ризы по пид небесамы,
Та врата Божьи щей отворылись,
Та вси святые поклонились.
"Толковый словарь Ушакова" стверджує: "Коляда – рождественский обряд, преим. на Украине, сопровождающийся песнями и обходом соседей (теперь исчезнувший)". Ну, бо це за совєтів писалося. А от, що писали до революції. "Словарь иностранных слов, вошедших в состав русского языка (Чудинов А.Н., 1910): "КОЛЯДА – святочный обычай в Малороссии ходить по домам и приветствовать хозяев с праздником". "Словарь иностранных слов, вошедших в состав русского языка" (Павленков Ф., 1907): "КОЛЯДА – святки в Малороссии и Белоруссии". Як бачимо "коляда" – навіть не належить до російської лексики. Така сумна правда не одного щирого російського патріота гнітить. Ось і якась панна на своєму ЖЖ зі смутком повідомляє: "То есть таки да, таки русских колядок в собственном смысле слова, наверное, практически нет". Не було й свята Різдва такого, як в Україні, і не було Святвечора. Той же "Энциклопедический словарь Ф.А. Брокгауза и И.А. Ефрона" повідомляє: "Благосклонное внимание богов, с языческой точки зрения, обуславливалось надлежащим их угощением, жертвоприношениями; отсюда обрядовое употребление хлеба, каши, но особенно свиньи... Последнее поверье приводит нас к культу предков, который рельефно выступает в рождественской обрядности Малороссии и Белоруссии. В "свят вечир" (канун Рождества) вечерний ужин, состоящий в Лубенском уезде, главным образом, из кутьи (ячная, изредка пшеничная) и узвара (отвар сушеных плодов), имеет семейный и в частности поминальный характер". Святвечір російською мовою звучить кумедно: "святый вечор", бо скалькований з української мови. Ортодоксальна московська церква спочатку викорінила коляду в Росії, а відтак і в совєтській Україні. Тепер на Західну Україну лягла ще одна свята місія, окрім відродження мови і традицій, ще й оборона цих самих традицій від путінізації української церкви різними зальотними гундяєвими.
|
