 В епоху Брежнєва та інших кремлівських старців згадувати про Голодомор не дозволялося. Ну, хіба що в художній літературі та й то з обов'язковим уточненням про неврожай і недорід. А про те, що врожай був і зерно продавали на Захід – ані мур-мур.
І от з дивовижною закономірністю та епоха повертається. Голодомор знову намагаються замовчати і забалакати. Табачнік тихенько скасовує уроки пам'яті про Голодомор у школах. Якби ізраїльський міністр вчинив так само з уроками про Голокост, його б уже не було не тільки у міністерстві, але й у самому Ізраїлі. А наш Діма такі да – на місці.
Декого схвилювала новина про те, що Янукович зняв тему Голодомору з положення про нагороду імені Тараса Шевченка. Але у цьому випадку я не бачу жодного лиха, бо давати премію лише за те, що хтось відмітився на цій темі, незалежно від якості твору, безглуздя. Правда, я сумніваюся, що саме переживання за якісні твори керували президентом. Він узагалі скоротив кількість лауреатів наполовину, залишивши при цьому ту саму суму – по сто тисяч гривень. Хоча міг її подвоїти, бо насправді це не така вже й велика сума. Літературна премія будь-якого німецького міста вища за нашу державну.
Відтак уже й не дивуєшся, коли голова Кіровоградської ОДА Сергєй Ларін, цей вірний баскервіль нової влади, заявляє, що в часи Голодомору 1932-33 років населення Росії постраждало значно більше, ніж України.
Думка ця не нова, її останнім часом частенько озвучують росіяни. Правда, закрадається підступне питання: чому про голод в Росії 30-тих років ми почули щойно тоді, коли тема Голодомору постала в Україні на державному рівні? Хто забороняв росіянам досліджувати цю трагедію, збирати свідчення і видавати їх цілими томами, як це робиться в Україні? Де врешті решт наукові монографії на цю тему? Де художні книги і фільми? Де документи і фотографії? Наприклад, про випадки людожерства.
Нічого цього нема. Навіть Алєксандр Солженіцин, який осудив "стремление государственных кругов нынешней Украины" представити Голодомор винятково як геноцид українського народу, ані словом не згадує про те, що в цей самий час голодувала і Росія. Дивно! Людина, яка володіє такими енциклопедичними знаннями з історії ХХ сторіччя, нічого не чула про той голод у Росії, про який потім заговорили і Путін, і Ларін, і ще ціла зграя підспівувачів. Солженіцин згадав лише про один голод у Росії – 1921 року. Але про цей голод знав увесь світ.
А в День науки і знань Табачнік заявив сенсаційну річ: "Визнання Голодомору як геноциду українського народу є вигадками закордонних істориків".
У чому ж тут сенсація? А я скажу. Сенсація в тому, що цілий ряд відомих політичних діячів, можна сказати світочів сьогоднішнього владного Олімпу, були свого часу не більше й не менше, як запроданцями, агентами зарубіжних спецслужб і хтозна чи не шпигунами і диверсантами.
Судіть самі. 12 лютого 2003 р. відбулися парламентські слухання: "Щодо вшанування пам'яті жертв Голодомору 1932-1933 років". Відкрив слухання Голова Верховної Ради України В.Литвин, за освітою історик, доктор наук, академік, а насправді замаскований ворог: "Минає 70-та річниця подій, які вразили світ своїми безпрецедентними масштабами і драматизмом. Це надає особливого звучання і забарвлення парламентським слуханням, що ставлять за мету ще раз привернути увагу вітчизняної та світової громадськості до трагічної сторінки історії України..."
Проте, як низько впав цей діяч у своєму підлабузнюванні до грошодавців, свідчить те, як він щиро дякує спеціальній комісії Конгресу США, яка послужила "своєрідним каталізатором" у вивченні проблеми геноциду (!!!) української нації. "Наші співвітчизники, – каже Литвин, – приречені на голодну смерть, не знали такого слова — "геноцид" (!!!), але вони стали, фактично, його жертвами".
Як же тоді наш недремний Табачнік міг пропустити повз вуха таку ахінею? Слід було негайно протестувати! Гудіти у дудку, бити в бубен і кричати "Ганьба!" Але даремно було сподіватися такої реакції від того, хто й сам продався за юдині срібняки, за дешеві джинси і жувачки з-за океану. Виступаючи у ролі віце-прем'єр-міністра України з гуманітарної політики з окремою доповіддю від імені Кабінету Міністрів Табачнік заявив: "Масове фізичне знищення українських хліборобів штучним голодом було свідомим терористичним актом політичної системи проти мирних людей, унаслідок якого зникли цілі покоління землеробів-універсалів, зруйновано соціальні основи нації, її традиції, духовну культуру та самобутність. Голодне лихоліття 1933 року — не історична минувшина, а глибока соціально-демографічна катастрофа XX століття, незагоєна морально-психологічна рана, яка жагучим болем терзає пам'ять очевидців. Ми засуджуємо сталінізм не лише за геноцид (!!!) проти Українського народу та мільйони убієнних, а й за насаджування в суспільстві принципів класової нетерпимості, войовничої ненависті, антигуманних норм і правил соціальної поведінки".
Це що ж виходить? Якщо "геноцид" вигадали закордонні історики, а ми дізнаємося про геноцид саме з вуст істориків Литвина і Табачніка, то вони отже і є тими закордонними істориками?
Недарма ж Табачнік, відробляючи подачки ЦРУ, так само, як і Литвин, апелює до своїх закордонних хазяїв: "Визнання міжнародним співтовариством Голодомору 1932-1933 років в Україні актом геноциду проти українського народу свідчить про суттєві зрушення в громадсько-політичному житті нашого суспільства. Більше того, визнання голоду 1933 року актом геноциду (!!!) має принципове значення для стабілізації суспільно-політичних відносин в Україні, є доказом незворотності демократизації суспільства, фактором відновлення історичної справедливості, морального зцілення кількох поколінь від страшного шоку, заподіяного масовими репресіями та голодоморами. Визнаючи українських селян жертвами геноциду (!!!) 1933 року, ми не лише увічнюємо пам'ять про загиблих, ми маємо постати справді державотворчою нацією, цивілізованою і гуманною, шанобливою і культурною, здатною до прозріння і спокути."
Слово "геноцид" повторюється з якоюсь маніякальною упертістю. Ну, сказав раз і досить. Але ж ні, закордонні історики – вони такі, люблять довбати одну точку.
Додам, що стенограма парламентських слухань, проілюстрована документами і фотографіями, була видана Верховною Радою і Кабінетом Міністрів під редакцією усе того ж закордонного рупора – Табачніка!
Та це ще не все. Ми забули ще про одного закордонного історика, академіка, а за сумісністю агента ЦРУ Януковича. Адже доповідав Табачнік за дорученням самого прем'єр-міністра. Недарма навіть Левко Лук'яненко знайшов для нього теплі слова: "Перше, що необхідно відзначити як позитивне, рішення пана прем'єр-міністра Януковича, — піднесення проблеми Голодомору до рівня геноциду української нації". І пан прем'єр-міністр розплився у вдячній усмішці.
Після парламентських слухань Верховна Рада прийняла 15.05.2003 року "Звернення до Українського народу учасників спеціального засідання Верховної Ради України щодо вшанування пам'яті жертв Голодомору 1932-1933 років":
"Голодомор 1932-1933 років повинен бути свідомо засуджений українським суспільством та міжнародним співтовариством як один з найбільших за кількістю жертв у світовій історії факт геноциду (!).
Ми, учасники спеціального засідання Верховної Ради України, чинимо це сьогодні, визнаючи Голодомор 1932-1933 років актом геноциду (!) Українського народу за диявольським задумом сталінського режиму.
Розглянувши питання про Голодомор як акцію геноциду (!) на спеціальному засіданні Верховної Ради України, ми певною мірою виконали свій громадянський, патріотичний обов'язок перед пам'яттю мільйонів людей, перед підростаючим поколінням".
А 28. 11. 2006 р. з'явився ще й "Закон про Голодомор в Україні", який чітко і недвозначно фіксує: "Голодомор 1932-1933 років в Україні є геноцидом (!) українського народу. Публічне заперечення Голодомору 1932-1933 років в Україні визнається наругою над пам'яттю мільйонів жертв Голодомору, приниженням гідності Українського народу і є протиправним".
От мене й цікавить: чи місце таким закордонним горе-історикам у нашій владі? І чи сьогоднішня їхня поведінка не підпадає під кримінал?
А усім тим, хто намагається за вуха притягнути голод у Росії, наведу ще цитату з Юрія Нагибіна про Осипа Мандельштама. Ні сам Нагибін, ні Мандельштам ані словом ніколи не обмовилися про голод у своїй рідній Росії. Мабуть, і вони були агентами ЦРУ.
"Все еще во власти адриатических грез, Мандельштам попадает в Старый Крым. На страницах нашей печати не раз сетовали на заговор молчания вокруг страшной трагедии Украины — голода тридцатых годов, организованного Сталиным для уничтожения мелкобуржуазной стихии крестьянства. Это не так: не молчали А. Платонов и Б. Пильняк, не смолчал и Мандельштам.
Холодная весна. Голодный Старый Крым,
Как был при Врангеле - такой же виноватый.
Овчарки на дворах, на рубищах заплаты,
Такой же серенький, кусающийся дым.
Все так же хороша рассеянная даль,
Деревья, почками набухшие на малость,
Стоят как пришлые, и вызывает жалость
Bчерашней глупостью украшенный миндаль.
Природа своего не узнает лица,
А тени страшные - Украины, Кубани...
Как в туфлях войлочных голодные крестьяне
Калитку стерегут, не трогая кольца.
Май 1933.
ЯГОТИН-INFO ДЯКУЄ ЮРІЮ ВИННИЧУКУ ЗА ДОЗВІЛ НА ПУБЛІКАЦІЮ.
|
