Друге місце яготинського «Прапора» в першості обласної Суперліги, де були зібрані найсильніші команди Київщини, є непересічною спортивною подією. Принаймні на моїй футбольній пам`яті яготинські футболісти таких високих місць в обласних змаганнях на займали. Останній їхній успіх датувався 1993 роком, коли яготинський «Колос», посівши третє місце, наступного сезону виступав в чемпіонаті України серед колективів фізкультури. Власне, цьогорічне друге місце «Прапора» дає таке право і йому.
«Прапор» - явище по-своєму унікальне. Якщо раніше уболівальники знали, що на обласному рівні яготинський футбол представляє збірна району, куди скликані найсильніші гравці Яготинщини, то «Прапор» - це не збірна. Його основу складають футболісти маслозаводської команди. Його стиль – це стиль, оснований на надвисокій ігровій дисциплині, тактичній грамотності всіх виконавців, де кожен знає свій маневр. Про складові частини успіху наших спортсменів, висновки і уроки сезону ми попросили розповісти тренера команди Олександра Анатолійовича Мороза.
-Безумовно, другим місцем своєї команди я задоволений. Адже перше коло ми закінчили на четвертому місці. Ще перед початком першості провели збори команди, на яких поставили завдання гідно виступити в найпрестижнішому турнірі області, посівши п`яте-шосте місце. Але, як кажуть, апетит приходить під час їжі. Вже в міжсезонні, взимку, ми відкоректували свої плани, націлившись на перше місце. Проте втілити цей план в життя на вдалося. Дві прикрі поразки в квітні від «Борисфена» та «Блискавки» відкинули нашу команду назад – дався взнаки інтенсивний тренувальний період. Правда, згодом ми вийшли на той рівень форми, який дозволив нам завоювати друге місце. Протягом сезону команда грала по-різному. Були матчі, в яких ми демонстрували футбол високого рівня. Це, насамперед, тренувальний матч в міжсезонні в Києві, де ми виграли у ЦСКА-2 – 5:3. Після фінального свистка до нас підійшов сам Євген Рудаков, цікавився командою, нашим капітаном Борисом Волошиним. В першості Суперліги я б виділив матч у Ксаверівці з місцевим «Аяксом», де ми виграли 5:0. Гра нашої команди справила враження на інспектора матчу Балакіна. У Ірпіні ми програли 0:2, але якість нашої гри була настільки високою, що голова обласної федерації Тютюн згодом відмітив, що такий рівень гри не демонструють навіть деякі команди другої ліги Всеукраїнського чемпіонату. Приємно також згадати матч у Вишгороді, де ми вдесятьох, програючи перший тайм, за екстремальних температурних умов – понад тридцять градусів у затінку – змогли  крупно виграти у місцевої «Чайки», володаря кубка Київщини. А ось домашня зустріч з майбутнім чемпіоном – «Рефрижератором» є прикладом, коли команда зуміла виконати тактичне завдання. Ми знали, що фастівців можна перемогти і грали на результат. Рахунок – 3:0 – говорить сам за себе.
Якщо говорити про складові успіху команди, то це, насамперед, високий рівень дисципліни в команді. Дисципліна проявлялася в усьому – у відвідуваннях тренувань, явці на матчі, у ставленні до вказівок тренера, у тому рівні відповідальності, з яким гравці виходили на поле. Футбол – гра командна, тому я не сприймаю  футболістів, для яких вийти на поле – це спосіб самовизначитися, «засвітитися» на публіці. Таким гравцям у нашій команді місця немає. Мені приємно, що в «Прапорі» дисципліна сприймається як щось само собою зрозуміле, її переваги вже зрозуміли всі.
Другою складовою успіху я вважаю підтримку маслозаводу. Її просто важко переоцінити. Граємо матч – на трибунах працівники заводу, прямо цілими родинами (багато гравців «Прапора» працюють на підприємстві). Після ігор нас завжди виручала служба заводу, яку очолює Т.Ф.Шевченко – футболки були завжди випрані і випрасувані. Начальник відділу постачання заводу О.М.Огородній завжди турбувався про прохолоджувальні напої для футболістів. У нас ніколи не було проблем з транспортом. Ми відчували підтримку з боку директора О.О.Сіренка. Перед виїзною грою Олександр Олександрович знаходив час, аби сказати підбадьорливі напутні слова. На деякі матчі – у Переяслав-Хмельницький, Баришівку – приїжджав особисто. А на домашніх матчах бував майже завжди.
Ми мали прекрасні можливості для тренувального процесу, готувалися на найкращому футбольному полі району, мали в своєму розпорядженні роздягальні, завжди була вода, щоб помитися. Я вдячний директорові стадіону «Колос» М.П.Парахнюку, який чітко виконував свої обов`язки.
Думаю, певний вплив на наші результати мали публікації про матчі Суперліги в газеті «Яготинські вісті». Відзначу оперативність подачі матеріалів. Команда чекала виходу номера газети, який виривали «з руками», звіти про матчі читалися і емоційно обговорювалися. Реакція була різною, але вона була. Отож газета деякою мірою також дисциплінувала команду – нікому не хотілося прочитати про себе критичні відгуки.
Всього протягом сезону в складі «Прапора» в обласних змаганнях брали участь 24 гравці. Це А.Войцех, Б.Волошин, М.Ганжа, І.Гордієнко, В.Гришко, Ю.Івахно, Ю.Лазебнов, І.Лохман, Р.Михно, С.Овсянніков, Ю.Овсянніков, В.Осьмак, В.Пономаренко, Р.Прокопішин, А.Родак, В.Сапронайтіс, І.Сирчин, С.Старовойтенко, Ю.Стригун, Ю.Стовбчатий, В.Ткаченко, В.Хвостіков, О.Чубур та Ю.Яковець.
Найкращим бомбардиром команди(підозрюю, що й всього обласного турніру) став Юрій Лазебнов – 24 м`ячі. Шістнадцять разів посилав м`яч до сітки воріт суперників Борис Волошин. Чотири голи забили І.Сирчин та В.Осьмак, два – В.Сапронайтіс, по одному – Ю.Івахно, І.Гордієнко, Ю.Стовбчатий, В.Ткаченко та О.Чубур.
Якщо говорити про особистий внесок, то, звичайно, в команді був той «кістяк» лідерів, на який спирався весь колектив. Не можу не відмітити воротаря Сергія Старовойтенка. Це фанат футболу, відданий грі «до кісткового мозку». Його надійна гра на останньому рубежі часто ставала своєрідною психологічною підтримкою, вселяла впевненість в команду, заспокоювала гравців, розковувала їх. Адже кожному, хто грав в футбол, відомо, як важко грати, коли знахожишся під постійним «мандражем» за свої ворота. У нас, на щастя, такого не було. Серед захисників бійцівськими якостями виділявся Ігор Гордієнко, непоступливий, жорсткий, але дуже надійний оборонець. Тридцятисемирічний Юрій Стовбчатий попри свій ветеранський вік був дуже корисний команді своїм досвідом, вмінням «завести» товаришів, запалити спортивну злість. Неоціненим був і авторитет Юрія Яковця, нашого заднього захисника. Спокійний, дуже впевнений у собі гравець, якого, здається ніхто не спроможний обіграти «один на один». В середній лінії не можна не відзначити феноменального Бориса Волошина, нашого капітана. Швидкість, удар, колосально широкий діапазон дій – практично від воріт до воріт, вміння зіграти як диспетчер, так і на вістрі атаки, відмінне «чуття» гри робило його незамінним для нашої команди. Особливий шарм грі в центрі поля вносив своєю бразильською манерою Юрій Івахно. Від прапорця до прапорця, краєм поля, трудився Анатолій Родак, гравець працелюбний, швидкісний, витривалий і надійний. Не кращий сезон цього разу був у Юрія Лазебнова, але все ж він забив найбільшу кількість голів. Його авторитет «тиснув» на оборону суперника постійно.Захисники вже знали, що в Яготині є такий неординарний форвард і тому приділяли йому дуже велику увагу. Отож Юрій, як правило, відтянував на себе два-три гравці, цим самим «розв`язував руки» партнерам.
Якщо говорити про плани на майбутнє, то найближчі з них – участь в розиграші кубка Київщини. 31 липня ми граємо з переможцем пари «Комунальник»(Обухів) – «Чайка» (Вишгород). Далі – участь у чемпіонаті області. Ми розуміємо, що висота, взята нами, дуже висока. Тепер потрібно грати так, щоб цей успіх виявився не випадковим. Думаємо з «трійки» не виходити. Ми знаємо наші сильні і слабкі сторони, працюватимемо над посиленням гри. Проводиться певна селекційна робота, я помітив ряд молодих здібних гравців, яких залучатиму на тренування, «обстрілюватиму» на внутрірайонних змаганнях, аби згодом використати і в обласних матчах. Одним словом, попереду нас чекають ще важчі, ще відповідальніші, ніж в минулому, матчі.