| Неділя, 28.04.2024 | |||
|
| |||
|
За роки, що минули після війни, Яготин значно розширився. З січня 1954 року - це вже місто. Районна партійна організація, виконкоми районної та міської рад багато зробили, щоб впорядкувати місто. В Яготині почали зводити двоповерхові та п’ятиповерхові будинки, та інші споруди. Це — будинок культури, кінотеатр, готель, побутовий комбінат та інше. Місто реконструюють за генеральним планом: у північній частині створюються адміністративно-культурний і торговий центри, а в південній – промислову зону. З кожним роком поліпшувався добробут населення, зростало індивідуальне будівництво, при цьому зберігаються давні традиції у внутрішньому та зовнішньо оформленні. На 1961р. в особистому користуванні яготинців — 104 автомобілі, 543 мотоцикли, 383 холодильники, 2231 пральна машина. До послуг мешканців у 1970 році працювало 56 крамниць, побутовий комбінат. У 1965 році прокладено шосейну дорогу від центра міста до автотраси Київ—Харків. В Яготині споруджено водопровід, заасфальтовано понад 14 тис. кв. м вулиць. Місто газифікується, сюди підведено лінію від газопроводу Шебелинка—Київ. В місті, одному з перших в області, почали діяти міжміська телефонна станція, та телеграф. У 1970-1989 рр. продовжує покращуватись благоустрій, будівництво культоосвітніх закладів. За післявоєнні роки на р. Супій влаштовано державний заповідник водоплаваючих птахів «Яготин», а на території колишнього парку XVIII—XIX ст. розбитий новий парк, який носить ім'я Т. Г. Шевченка. У місті відкрили широкоекранний кінотеатр «Україна» на 300 місць, новий районний будинок культури, три великі бібліотеки з книжковим фондом 100 тис. примірників (станом на 1984 рік). Справжнім вогнищем культоосвітньої роботи в Яготині став районний будинок культури з концертним залом на 400 глядачів; тут вже з 1971 року працювали гуртки художньої самодіяльності, читалися лекції, регулярно проводилися політінформації, відбуваються заняття університету культури. Часто влаштовують тематичні вечори, зустрічі з письменниками, акторами київських театрів тощо. У 1959 році з ініціативи мешканців міста у Яготині споруджено пам'ятник Т. Г. Шевченко. Автори проекту — М. П. Малинка, місцевий художник і скульптор, а також К. Ф. Козинець, художник-любитель, механік цукрового заводу ім. Ілліча. За проектом М. П. Малинки на подвір'ї цукрозаводу ім. Ілліча та в міському сквері встановлено пам'ятники воїнам-яготинцям, що загинули у другу світову війну. Люблять своє місто яготинці, пишаються його героїчним минулим. Вони дбайливо збирають і охороняють історичні пам'ятки. Про це свідчить багата експозиція районного історико-краєзнавчого музею ім. Т. Г. Шевченка, відкритого у 1960 році на громадських засадах на базі шкільного музею, який створили учні 3-ї міської школи під керівництвом вчителя історії, невтомного краєзнавця О. І. Луценка. В фондах музею знаходиться ряд унікальних археологічних та історико-етнографічних експонатів. Життя і працю яготинців висвітлювала на своїх сторінках районна газета «Зоря комунізму», що виходить у місті з 1931 року (в 1931 — 1941 pp. називалася «За більшовицькі темпи»). Ця газета була головним інструментом пропаганди влади, та її основним рупором. Багато зроблено і для охорони здоров'я населення. Вже в 1971 році у місті діє центральна лікарня на 225 ліжок та протитуберкульозний диспансер на 25 ліжок. На варті охорони здоров'я яготинців — 38 лікарів та близько 150 працівників середнього медичного персоналу. Велика увага приділяється розвиткові освіти. В Яготині в 1971 році налічувалось три середніх, три восьмирічних і початкова школи. Молодь навчається у середній вечірній і заочній школах. Значною подією в культурному житті міста було відкриття у 1958 році дитячої музичної восьмирічної школи, яка нині має дві філії. У школах станом на 1969 рік, працювало 200 вчителів . З 1967 року в місті працює спортивна школа, бо одним із позитивів радянських часів було те, що влада дуже багато часу приділяла спорту, й радянський спорт досяг значних успіхів на світовій спортивній арені. З 1980 по 1989 місто активно розвивається: зростає добробут громадян, активізується життя в усіх сферах. Зростає будівництво житла, в тому числі й для переселенців з чорнобильської зони. Яготинщина гостинно прийняла їх після того, як ці люди після аварії на ЧАЕС змушені були полишити рідний край. Яготин став для них другою домівко. ДАЛІ БУДЕ. |
|
||
